— Як це? — сполохався вождь.
— Дарвінізм.
— Дак це ж антилюдська теорія, що людина походить від мавпи.
— А що в комуністів не антилюдське? Дарвінізм у них прогнозовано став державною вірою, і це вже не жарти, бо вони тепер хочуть цю теорійку підсилити дослідами, таку собі теорійку за Марксом про поворот процесу на наступному звиві спіралі.
— За Мавпсом, ха-ха-ха.
Велетенська собацюра арійської породи на ім’я Блон-ді, вихованка Гітлера, і собі вирішила посміхнутись кутиком пащі.
— А ще наша розвідка доповідає: не жарти і те, що славнозвісний проффессор Іванов відряджається в Африку до масового місцеперебування мавп.
— Як доктор Айболіт? — намагався жартувати Гітлер, але вже не так жваво.
— Якби ж то. Він їде з метою запліднювати африканок мавпами і навпаки, а також перехресно.
— Запліднювати? — здригнувся фюрер і зверхня посмішка поволі сповзла з його вусиків. — Навіщо?
— Гомо-совєтікус, ось їхня мета.
— Отже, нам спішно слід покращувати породу, — пробурмотів Адольф.
Тим часом гігантська комуністична експедиція досягнула центру Африки і спинилась. Проффессор Іванов озирнувся дуже вдоволено — навколо було повнісінько мавп усіляких порід приматів. Прибульці прикинулися французькою феміністичною місією й розгорнули «гінекологічні» центри, куди на огляд поставляли молоденьких африканочок, але разом з інструментами до вагін уводили звірячу сперму, яку Іванов власноручно дрочив крізь ґрати в мензурки. Однак жінота швидко відчула містичний дискомфорт у вигляді волохатих материнських передчуттів і почала розбігатися по гірських місцевостях.
— Отож треба запліднювати не жінок, а мавпо-самиць,— остаточно вирішив велетень науки.
— Чому? — злякалися асистенти, справедливо трухнувши, що спермо-місія впаде на них.
— Бо їх легше замкнути в клітку, — була резонна відповідь.
Він мав на увазі тісну металеву конструкцію, яка обтискала самичку, щоб та не тіпалася під час акту. Ідею запозичено з давнього станка, за допомогою якого ще цариця Катерина ІІ злягалася з парнокопитними. Різниця полягала в тім, що вінценосна робила це доброхітно.
А тут доброхіть на таке наважився лише проффес-сор, бо навіть туземці-носильщики не зраділи од такої перспективи, однак чимала винагорода зробила своє, започаткувавши згубну традицію, що перекинулася й на зелених мавп, а ті, обурені, у відповідь нагородили осімени-телів СНІДом, наслідки аж тепер повернулися до нас. На біса було чіпати зелених мавп, адже вони невеличкі, в го-мо-совєтікуси не годяться, та проффессор Іванов був принциповий науковець і залучав до експерименту всі варіанти приматів і приматок, аби масова кількість перейшла у якість (за Марксом).
Тривало так доти, аж доки з Москви надлетіла радіограма: «Чи ти здурів? Яка ж це буде нова радянська порода, коли донори — негри? Давай, перемикайся на слов’янських осіменителів. Москва. Кремль. т. Сталін.»
Вчений гірко зітхнув і почав посилено налягати на місцеві афрозодіаки і так-сяк особисто втягнувся в розплід.
Тим часом сюди прибули гримовані абверівці під зрадливою личиною християнських місіонерів, почали підбурювати місцеві войовничі племена: «Блідолиці привчають вас до скотоложества!»
Хвиля обурення прокотилася чорним континентом, Іванов іще встиг одбити на Велику Землю радіограму: «Негайно готуйте спецзвіринець для вагітних немовлят, бо тут пора вшиватися».
Тож екстрено вжили заходів, слава Богу, концтабори в нас уміли будувати, правда цього разу не в вічній мерзлоті, а навпаки, в єдиній субтропічній зоні — отак було започатковано Сухумський мавп’ячий заповідник; доки кораблі з живим товаром сюди допливли, все було вже готово.
Але і так звані «місіонери» не ловили ґав. Змінивши сутани на маскхалати, ці диверсанти таємно підповзли під колючі сухумські дроти і порушили периметр. Але новітні мавпо-люди виявилися ще кмітливіші — вони вже давно чекали попід майбутньою діркою, щоби юрмиськом ринути на свободу...
Постскриптум. Нехай на сьогодні зоологи й ботаніки не сушать даремно голів: а звідкіля це раптом по планеті розповсюдилися так звані йєті?
Звідтіля, звідкіля й СНІД.
З людського мавпорозплідника.
Партія не змогла пробачити проффессору Іванову гучної поразки, а щоби приховати її наслідки, пришила тов. профф. Іванову троцькізм, розстріляла його із асистентами, папери поклала навіки в таємні архіви, а мавп’ярню передала академікові Лисенку, про всяк випадок заборонивши генетику, щоби геть замаскувати проект.