— Ви Козерог, чи ж не так? Покладіть цей камінь під подушку — він очистить вашу кімнату від будь-яких видів негативної енергії. Взагалі-то він коштує шістдесят доларів, але, розуміючи, наскільки він вам необхідний, я віддам його за п’ятдесят.
Вона повернулася до Ендрю:
— А ви, мабуть, Лев?
— Е, ні, мем, я поліцейський. — Він швидко показав їй значок.
Жінка пополотніла і перелякано поглянула на нього:
— Який жах! Сподіваюсь, я не вчинила нічого поганого?
— За моєї пам’яті — ні, мем. Гадаю, ви — Марґарет Довсон, у минулому Вайт? Якщо так, чи не могли б ми переговорити з вами в окремій кімнаті?
Марґарет Довсон швидко зібрала думки докупи і, наказавши одній зі своїх службовок підмінити її за касою, відвела Харрі і Ендрю в сад, де вони всілися за білий дерев’яний столик. Між деревами Харрі побачив сітку, яку спочатку сприйняв за невід, але, коли глянув уважніше, побачив, що то величезна павутина.
— Здається, буде дощ, — сказала місіс Довсон, потираючи руки.
Ендрю кашлянув.
Вона прикусила нижню губу:
— Вибачте, констеблю. Я так хвилююся.
— Все гаразд, мем. Ну й сіточка у вас.
— Ах, оця! Це сітка Біллі, нашого павука-птахоїда. Лежить зараз, напевно, де-небудь і спить.
Харрі зіщулився і підібгав ноги:
— Птахоїд? Ви хочете сказати, що він їсть… птахів?
Ендрю посміхнувся.
— Харрі — з Норвегії. Там такі великі павуки — дивовижа.
— Ну я можу вас утішити: великі безпечні, — сказала Марґарет Довсон. — А от малюсінький пустун, якого ми називаємо «redback»,[24] отруйний. Але він віддає перевагу містам, де можна, так би мовити, загубитися в натовпі. У темних підвалах і вологих кутках.
— Здається, я таких знаю, — зауважив Ендрю. — Але повернімося до справи, мем. Це стосується вашого сина.
Ось коли місіс Довсон справді взялася крейдою:
— Еванса?
Ендрю поглянув на колегу.
— Наскільки ми знаємо, місіс Довсон, раніше в нього проблем з поліцією не було, — сказав Харрі.
— Ні. Ні, звичайно, не було. Дякувати Богу.
— Власне кажучи, до вас ми заїхали, тому що ваш заклад якраз по дорозі до Брісбена. Ми подумали, раптом вам відомо що-небудь про Інґер Холтер.
Вона повторила про себе ім’я, ніби куштуючи його на смак. Потім похитала головою:
— В Еванса було не так багато дівчат. А тих, що були, він привозив сюди, аби познайомити зі мною. Після того як народився син — у нього з… тим клятим дівчиськом, ім’я якого я, здається, забула, — я заборонила… я сказала, по-моєму, він повинен почекати. Поки не знайде підходящу.
— Чому він повинен почекати? — запитав Харрі.
— Тому що я так сказала.
— А чому ви так сказали, мем?
— Тому що… тому що так буде краще, — вона поглянула у бік крамниці, даючи зрозуміти, що їй дорогий час, — і тому що Еванс — надто вразливий хлопчик. У його житті було багато негативної енергії, і йому потрібна жінка, на яку він зможе цілком і повністю покластися. А не ці шльондри… яким тільки б заморочити моєму хлопчикові голову.
Її очі затуманилися.
— Ви часто бачитеся із сином? — запитав Ендрю.
— Еванс приїздить сюди, як тільки у нього випадає нагода. Йому тут спокійно. Бідненький, він так багато працює. Ви пробували трави, які він продає? Іноді він привозить їх мені — я заварюю їх з чаєм і кавою.
Ендрю знову кашлянув. Куточком ока Харрі помітив якесь ворушіння між деревами.
— Нам уже час іти, мем. Останнє питання.
— Так?
Схоже, Ендрю щось потрапило в горло — він усе кашляв і кашляв. Павутина почала розгойдуватися.
— Місіс Довсон, у вас завжди було таке світле волосся?
У Сідней вони повернулися вже пізно ввечері. Харрі почувався таким виснаженим, що мріяв лише про те, щоб якшвидше повернутися до свого номера і завалитися спати.
— Пропустимо по келишку? — запропонував Ендрю.
— Ні, дякую, — відмовився Харрі.
— В «Олбері»?
— Ну, це вже майже робота.
— Атож.
Коли вони увійшли, Бірґіта посміхнулася. Після чергового відвідувача вона попрямувала до них. Очима вона прикипіла до Харрі.
— Привіт, — сказала вона.
Харрі зрозумів, що зараз хоче просто впасти в її обійми і заснути.
— Ім’ям закону, два подвійні джини з тоніком, — зажадав Ендрю.
— Я б краще випив грейпфрутового соку, — сказав Харрі.
Вона принесла замовлення і схилилася над стійкою.
— Tack så mycket för і går,[25] — прошепотіла вона Харрі.
Харрі побачив у неї за спиною своє віддзеркалення з ідіотською посмішкою.