Фотоелементи в парку вирішили, що вже досить темно, і ліхтарі увімкнулись, коли Харрі підійшов до лавки. Людину, що сиділа на ній, він упізнав одразу.
— Добрий вечір.
Похилена на груди голова поволі підвелася, і пара карих очей поглянула на Харрі — точніше, крізь нього, зафіксувавши погляд на якійсь далекій крапці.
— Fig?[50] — хрипко попросив він.
— Перепрошую?
— Fig, fig, — повторив він і помахав двома пальцями в повітрі.
— Oh, fag. You want a cigarette?[51]
— Yeah, fig.
Харрі дістав з пачки дві сигарети. Одну взяв собі. Деякий час вони мовчки курили. Вони сиділи в крихітному зеленому оазисі посеред багатомільйонного міста, але Харрі здалося, ніби він зараз на безлюдному острові. Може, через цю темряву й електричний джеркіт коників. Або через відчуття чогось ритуального і позачасового, того, що вони сидять поруч і курять, білий поліцейський і чорний нащадок давніх мешканців цього континенту з чужим, широким обличчям.
— Хочеш купити мою куртку?
Харрі поглянув на його куртку — тонку чорно-червону вітровку.
— Прапор аборигенів, — пояснив він і показав Харрі спину куртки. — Такі робить мій кузен.
Харрі ввічливо відмовився.
— Як тебе звати? — запитав абориген. — Харрі? Це англійське ім’я. У мене теж англійське ім’я. Мене звуть Джозеф. Узагалі-то це єврейське ім’я. Йосип. Батько Ісуса. Розумієш? Джозеф Волтер Родріґ. У племені мене звуть Нгардаґха. Н-гар-даґ-ха.
— Ти часто буваєш у цьому парку, Джозефе?
— Авжеж, часто. — Джозеф знову відпустив погляд, і той відлетів на кілометр.
Абориген дістав з-під куртки пляшку соку, запропонував Харрі, відпив сам і з задоволеним виглядом закрутив кришку. Куртка була розстебнута, і Харрі побачив на грудях татуювання. Над великим хрестом було написано: «Джері».
— Гарні у тебе татуювання, Джозефе. А хто такий Джері?
— Джері — мій син. Син. Йому чотири роки. — Джозеф розчепірив пальці і спробував відлічити чотири.
— Я зрозумів. Чотири. А де Джері зараз?
— Вдома, — Джозеф махнув рукою у напрямі домівки. — Вдома з мамою.
— Знаєш, Джозефе, я шукаю одну людину. Її звуть Хантер Робінсон. Він білий, маленького зросту, і в нього мало волосся на голові. Коли-не-коли він приходить у парк. І він показує… різні частини тіла. Ти розумієш, про кого я? Ти його бачив, Джозефе?
— Так, так. Він прийде, — відповів Джозеф і потер ніс, ніби гадав, що Харрі не розуміє очевидного. — Просто зачекай. Він прийде.
Харрі знизав плечима. Звичайно, твердження Джозефа не заслуговувало на особливу довіру, але більше робити було нічого, і він простягнув Джозефу ще одну сигарету. Вони сиділи на лавці, а темрява ставала все глибшою і під кінець зробилася майже відчуваною на дотик.
Віддалік забамкав церковний дзвін. Харрі запалив восьму сигарету і затягнувся. Востаннє, коли він ходив у кіно з Сеструнчиком, вона сказала, що йому треба кинути курити. Того разу вони дивилися фільм «Робін Гуд — принц злодіїв» з найгіршим акторським складом, який Харрі міг пригадати. Гірше тільки — в «Plan 9 From Outer Space».[52] Але Сеструнчика не обурювало, що Робін Гуд у виконанні Кевіна Костнера відповідає шерифові Ноттінґемському чистісінькою американською. Сеструнчика взагалі мало що обурювало, зате вона верещала від захвату, коли Костнер зробив лад у Шервудському лісі, і плакала від радості, коли Робін і леді Маріана врешті-решт знайшли одне одного.
Потім вони пішли в кафе, і він купив їй кави. Вона розповіла йому, як добре їй живеться на новій квартирі в Согне. Але двоє людей, які живуть по сусідству, — «зовсім на голову того». І ще сказала, що Харрі мусить кинути курити.
— Ернст говорить, це небезпечно, — сказала Сеструнчик. — Від цього можна вмерти.
— Хто такий Ернст? — запитав Харрі, але вона тільки захихикала у відповідь. Потім знову стала серйозною:
— Ти не куритимеш, Харальде. І не помреш, зрозумів?
Це звертання «Харальде» і слівце «зрозумів?» вона перейняла від мами.
При хрещенні батько наполіг, аби синові дали ім’я Харрі. Батько, Фредрік Холе, який зазвичай у всьому догоджав дружині, раптом підніс голос і заявив, що хоче назвати хлопчика на честь діда, який був моряком і, з усього, хорошою людиною. Мати довго не сперечалася і погодилася, про що потім гірко шкодувала.
— Хто-небудь коли-небудь чув про якого-небудь Харрі, який чого-небудь доскочив? — говорила вона. Коли батько хотів її піддражнити, він цитував її фрази з величезною кількістю «небудь».