— І твоєму народові це не подобається, так?
Посмішка Ендрю стала жорстокою:
— Європейці ніколи не просили у аборигенів посвідки на проживання.
Харрі поглянув на годинник. До відкриття бару «Олбері», де працювала Інґер Холтер, залишалося не більше двох годин.
— Ти не хочеш спочатку заїхати додому? — запитав він.
Ендрю похитав головою.
— Кого я зараз там знайду, крім себе?
— Зараз?
— Еге ж. Це «зараз» триває вже десять років. Я розлучений. Дружина живе в Ньюкаслі разом з доньками. Я намагаюся відвідувати їх якомога частіше, але це далеченько, та й дівчатка незабаром виростуть — по вихідних їм буде не до мене. В їхньому житті з’являться й інші чоловіки. Одній чотирнадцять, другій п’ятнадцять. Маленькі гарненькі пустунки. Дідько! Кожному, хто тільки підійде до їхніх дверей, це так не минеться!
Ендрю широко усміхнувся. Ця людина не може не подобатись, подумав Харрі.
— Так уже влаштовано світ, Ендрю.
— Твоя правда, друже. А в тебе як?
— Ну… Дружини немає. Дітей немає. Собаки немає. Усе, що в мене є, — це мій шеф, мій батько та двоє-троє людей, яких я називаю друзями, хоча вони телефонують мені раз на рік. Або я їм.
— Саме в такому порядку?
— Саме в такому.
Вони розсміялися. За вікном починалася вечірня метушня. Ендрю замовив ще пива («Вікторія», гірке). З магазинів і банків виливався потік людей: сиві горбоносі греки, азіати в темних костюмах і окулярах, голландці й руді дівиці, поза сумнівом, англійського походження. Вони бігли бігцем, щоб не пропустити автобус на Параматта, поспішали до метро. Діловий люд у шортах — типове австралійське явище, як сказав Ендрю, — квапився на пристань, щоб устигнути на пором, що відпливає до передмість на північному боці затоки Порт-Джексон.
— Куди тепер? — запитав Харрі.
— У цирк! Він якраз на цій вулиці, а я обіцяв приятелю якось заскочити. «Якось» і означає «зараз», чи не так?
Нечисленна трупа цирку «Енергетик» уже почала свою безкоштовну вечірню виставу для нечисленної, але молодої і жвавої аудиторії. Раніше, коли в Сіднеї ще були трамваї, сказав Ендрю, в цій будівлі були електростанція і трамвайне депо. А тепер вона була схожа на музей сучасності. Двоє дівчат щойно закінчили номер на трапеції — не надто ефектний, але бурхливо і щиро оплесканий.
На манежі одночасно з’явилися здоровенна гільйотина і клоун у строкатому костюмі і фригійському ковпаку за французькою революційною модою. На радість хлоп’ятам, він шкопиртав і показував фокуси. Потім вийшов інший клоун, у довгій білій перуці, і до Харрі поступово дійшло, що він зображуватиме Людовіка XVI.
— Засуджений до смертної кари більшістю в один голос, — оголосив клоун у фригійському ковпаку.
Засудженого швидко вивели на ешафот, і після галасливих нарікань і лементів він, на велику радість дітлахів, поклав голову прямо під ніж гільйотини. Почувся барабанний дріб, ніж упав, і, на загальний (включаючи й Харрі) подив, після звуку, схожого на цюкання сокири в лісі, монархова голова відпала. Підстрибуючи, вона покотилась по сцені і попала в корзину. Світло згасло, а коли спалахнуло знову, безголовий король стояв на сцені з власною головою під пахвою. Дитячим радощам не було меж. Світло знову згасло, і ось уже на манежі стояла і розкланювалася трупа у повному складі. Вистава закінчилася.
Глядачі подалися до виходу, а Ендрю і Харрі — за сцену. В імпровізованій гримерній артисти вже знімали костюми і змивали грим.
— Отто, привітайся з гостем із Норвегії! — прокричав Ендрю.
Один з артистів, той, що зображував Людовіка XVI, обернувся. Без перуки і в розмитому гримі він мав не надто величний вигляд.
— А, індіанець Туко!
— Харрі, це Отто Рехтнаґель.
Отто елегантно простягнув руку і ляснув пальцями, а коли трохи розгублений Харрі злегенька потис її, удав обурення:
— А поцілунок, красунчику?
— Отто думає, що він — дама. Шляхетного походження, — пояснив Ендрю.
— Облиш, Туко. Отто знає, що він чоловік. Що це ви, хлоп’ята? Чи не хочете пересвідчитися самі?
У Харрі почервоніли вуха. Клоун перевів свої накладні вії на Ендрю:
— А твій дружок вміє говорити?
— Перепрошую. Мене звуть Харрі… е-е… Ховлі. Мені сподобався ваш номер. І костюми. Дуже… натурально. І незвично.