— Гаразд. А в чому річ?
— Усе дорогою. Appreciate it, mate.[87]
— Все одно не спалося…
— Алло?
— Доктор Енґельзон? Я з приводу трупа, мене звуть…
— Та мені плювати, як вас звуть! Година… третя година ночі, запитайте лікаря Хансона, у нього сьогодні чергування. На добраніч.
— Погано чути? Я сказав, на доб…
— Це Ховлі. Не кидайте слухавку, будь ласка.
— Той самий Ховлі?
— Радий, що ви мене запам’ятали, докторе. У квартирі, де знайшли тіло Ендрю Кенсинґтона, я виявив дещо цікаве. Мені потрібно поглянути на нього, тобто на його одяг. Він же залишився у вас?
— Так, але…
— За півгодини зустрінемося в моргу.
— Дорогий містере Ховлі, але я насправді не…
— Не примушуйте мене повторювати, докторе. Виключення з асоціації лікарів, позови від родичів, газетні статті… говорити далі?
— Все одно я не встигну за півгодини.
— Зараз на вулицях пробок немає, докторе. Гадаю, ви встигнете.
Маккормак увійшов до кабінету, зачинив двері і став коло вікна. Всю ніч ішов дощ — літня погода в Сіднеї, як завжди, була мінлива. Маккормаку було за шістдесят, він досяг того віку, коли поліцейські виходять на пенсію, і, як багато пенсіонерів, коли залишався в кімнаті наодинці, розмовляв сам із собою.
Зазвичай він кидав короткі буденні зауваження про речі, на які інші, на його думку, не звертали уваги.
— Сьогодні теж не розпогодиться? Ні, звичайно ж ні, — говорив він, злегка похитуючись на каблуках і поглядаючи на своє місце. Або:
— Сьогодні прийшов раніше за всіх. Так, так, так…
Він повісив піджак у шафу і раптом зауважив у кімнаті якесь ворушіння. Чоловік на дивані, якого він одразу не помітив, чортихався, намагаючись з лежачого положення перейти в сидяче.
— Ховлі? — здивувався Маккормак.
— Вибачте, сер. Я думав, нічого, якщо я тут задрімаю…
— Як ти тут опинився?
— Я так і не здав пропуск. Мене впустили. Ваш кабінет був відчинений, а що я все одно хотів поговорити з вами, то й зайшов.
— Ти ж маєш бути в Норвегії. Звідти телефонували. Вигляд у тебе огидний, Ховлі.
— І що ви відповіли, сер?
— Що ти, напевно, вирішив піти на похорон Кенсинґгона. Як представник Норвегії.
— Але як…
— Ти дав авіакомпанії свій робочий телефон, і коли за півгодини до рейсу ти не з’явився, вони нам зателефонували. Все було зрозуміло. І вже геть усе стало зрозуміло після приватної розмови з директором готелю «Кресент». Ми намагалися тебе розшукати, але безуспішно. Я знаю, як це, Ховлі. Давай не будемо здіймати галасу — після всього того, що сталося, тебе можна зрозуміти. Головне, з тобою все гаразд, і наступним рейсом ти полетиш до Норвегії.
— Дякую, сер.
— Нема за що. Попрошу секретаря домовитися з авіакомпанією.
— Але перш, ніж ви це зробите, сер… Сьогодні вночі ми дещо прокрутили, і хоча експерти поки не дали висновку, я знаю, якими будуть результати, сер.
Незважаючи на мастило, старий вентилятор зламався, і його замінили. Новий був більший і працював майже безшумно. Харрі подумав, що у світі й без його участі все йде своїм звичаєм.
З присутніх лише Водкінс і Юн були не в курсі, та Харрі почав із самого початку:
— Коли ми знайшли тіло Ендрю, на вулиці був день, і ми не зауважили підступу. І коли я дізнався про час смерті, то теж не відразу додумався. Тільки потім я пригадав, що коли ми увійшли до квартири Рехтнаґеля, світло було вимкнене! Якщо все відбувалося так, як ми думали, виходить, що Ендрю, перебуваючи в наркотичному сп’янінні, пробирався від дверей до табурета через усю кімнату в цілковитій темряві — це о другій ночі, а потім, стоячи на хисткому табуреті, намагався зробити собі петлю.
Запала тиша. Харрі подумав, що хоч як тихо працює вентилятор, однаково звук дратує.
— Еге ж, забавно виходить, — сказав Водкінс. — А може, не в цілковитій темряві? Може, було якесь світло з вулиці?
— Ми з Леб’є були там сьогодні о другій годині ночі. Темно, як у могилі.
— А може, світло все-таки горіло, а ви цього не помітили? — запитав Юн. — Це ж було вдень. А вимкнути його міг хто-небудь з наших і пізніше.
— Щоб зняти Ендрю, ми перерізали шнур ножем, — пояснив Леб’є. — Я спеціально перевірив вимикач, щоб нас не вдарило струмом.
— Добре, — здався Водкінс. — Припустимо, він повісився в темряві. Кенсинґтон — ще той дивак. What else is new?[88]
— Але він не вішався в темряві, — сказав Харрі.
У глибині кімнати кашлянув Маккормак.