Ця розповідь так вразила Харрі, що він забув посміятися. Виявляється, кенгуру часто вискакують на проїжджу частину, і ті, хто виїжджає за місто, часто бачать їхні трупи на узбіччі дороги.
Офіціант приніс Харрі віскі. Леб’є вів далі, тепер дивлячись на склянку:
— Позавчора я бачив дівчину, таку гарну, що мені захотілося погладити її по щоці й сказати що-небудь приємне. Їй було трохи більше двадцяти. Синя сукня, босі ніжки. Та вона була мертва. Як ти вже зрозумів, блондинка, зі слідами зґвалтування й задушення. І вночі мені снилося, що трупи таких милих, безтурботних і безпечних дівчат лежать на узбіччях по всій Австралії: від Сіднея до Кернза, від Аделаїди до Перта, від Дарвіна до Мельбурна. І все з однієї-єдиної причини — бо ми не впоралися з розслідуванням і зволіли заплющити очі. Бо зробили недостатньо. Бо ми дозволили собі звичайні людські слабкості.
Харрі розумів, куди хилить Леб’є. Офіціант приніс рибу.
— Ближче за всіх підійшов до розгадки ти, Харрі. Ти лежав, притуливши вухо до землі, і, можливо, почуєш, коли він наблизиться знову. Існує сто причин, щоб напитися, але якщо валятимешся і блюватимеш у себе в кімнаті, ти нікому не допоможеш. Наш противник — не людина. Тому й ми не можемо дозволити собі бути людьми. Треба все витримати, треба боротися. — Леб’є взяв серветку. — Але й попоїсти теж треба.
Харрі підніс склянку з віскі до рота і повільно випив, поглядаючи на Леб’є. Потім поставив порожню склянку на стіл і взяв виделку. Далі вони їли мовчки.
Коли Харрі почув, що допитати товсту сусідку Отто Рехтнаґеля Водкінс відрядив Юна, то мимоволі посміхнувся.
— Сподіваюся, вона його не розчавить, — сказав Леб’є.
Він підвіз Харрі до Кінґз-Крос, де той і зійшов.
— Спасибі, Сергію. Гадаю, далі я сам.
Леб’є помахав рукою і поїхав.
Сандра стояла там, де завжди. Харрі вона впізнала, тільки коли він підійшов зовсім близько.
— Привіт-привіт, — сказала вона, дивлячись ніби крізь нього вузькими зіницями.
Вони пішли до «Бурбон енд Біф», де офіціант швиденько підставив Сандрі стільця.
Харрі запитав, чого вона бажає, і замовив колу та велику порцію віскі.
— Хху, я думала, мене звідси потурять, — видихнула вона.
— Я тут наче як завсідник, — пояснив Харрі.
— Як ведеться твоїй подрузі?
— Бірґіті? — уточнив Харрі. — Не знаю. Вона не хоче зі мною розмовляти. Сподіваюся, що паскудно.
— Дивне бажання. Чого б то?
— Бо маю надію, що вона мене кохає.
Сандра хрипко розсміялася.
— А ти-то сам як, Харрі Ховлі?
— Паскудно, — сумно посміхнувся Харрі. — Та, можливо, буде трохи краще, коли я знайду вбивцю.
— Ти думаєш, я тобі в цьому допоможу? — Сандра закурила. Обличчя у неї було ще більш бліде і змарніле, ніж минулого разу, в очах — червоні прожилки.
— Ми схожі. — Харрі показав на їхні віддзеркалення в закіптюженій віконній рамі поряд зі столиком.
Сандра не відповіла.
— Я пам’ятаю, і досить чітко, як Бірґіта кинула твою сумку на ліжко і звідти повивалювалися речі. Спочатку, правда, мені здалося, що там був пекінес. — Він на секунду замовк. — Скажи, навіщо тобі світла перука?
Сандра поглянула у вікно. Точніше, на віддзеркалення в цьому вікні.
— Мені її купив один клієнт. Він хотів, щоб я її надягала, коли обслуговувала його.
— Хто цей…
Сандра похитала головою.
— Ні, Харрі. Я не скажу. У нашій роботі не так багато правил, але одне з тих, що є, — не розповідати, хто твої клієнти. І це хороше правило.
Харрі зітхнув.
— Боїшся, — сказав він.
Очі Сандри зблиснули.
— Кинь, Харрі. Не вийде.
— Можеш не розповідати мені, хто він, Сандро. Я й так знаю. Просто скажи: боїшся ти його чи ні?
— «Знаю», — роздратовано передражнила Сандра. — Звідки ж ти знаєш?
— Побачив камінчик, який викотився з твоєї сумки. Зелений кришталь, Сандро. Я його впізнав по зірці, яка на ньому намальована. Тобі його подарував він. Камінь з маминого магазину. «Кришталевий храм».
Вона дивилася на нього великими чорними очима. Червоні губи застигли у бридкій гримасі. Харрі обережно поклав їй руку на плече.
— Чому ти так боїшся Еванса Вайта, Сандро? Чому не хочеш здати його нам?
Сандра відсмикнула плече. І знову відвернулася до вікна. Харрі чекав. Вона шморгнула носом, і Харрі простягнув їй хустку, яку носив у кишені про всяк випадок.