Харрі поглянув на її ніжну шкіру. Коли він попросив Бірґіту про послугу, та погодилася відразу ж, не вагаючись ані миті.
— Розслабся, татусю, й розказуй далі.
Вентилятор не працював.
— Чорт, знов за рибу гроші! — Водкінс був спробував його крутити. Марна справа. Мертвий шматок алюмінію і здохла електроніка.
— Кинь, Ларрі, — пробурчав Маккормак. — Хай Лора принесе новий. Зараз не до таких дурниць. Ларрі?
Водкінс роздратовано відклав вентилятор.
— Все готово, сер. У тому районі в нас буде три автомобілі. На міс Енквіст — радіопередавач з мікрофоном, щоб ми будь-якої миті знали, де вона і що відбувається. За планом, вона приведе його до себе додому, де чекатимемо ми — Ховлі, Леб’є і я сам, відповідно — в шафі в спальні, на балконі та поряд з будинком. Якщо щось станеться в машині або вони поїдуть не туди, три наші автомобілі поїдуть за ними.
— Тактика?
Юн поправив окуляри.
— Її завдання — змусити його прохопитися про вбивства, сер. Можливо, налякати, сказати, що Інґер Холтер розповідала їй про його сексуальні схильності, а вона розповість поліції. Може, він швидше себе видасть, якщо буде впевнений, що вона не зможе вийти.
— Коли втрутимося ми?
— Як тільки запишемо на плівку достатньо доказів. У гіршому разі — коли він нападе.
— Ризик?
— Звичайно, не без цього, але людину так відразу не задушиш. Ми з неї очей не спускатимемо.
— А якщо він озброєний?
Юн знизав плечима:
— Виходячи з того, що нам про нього відомо, навряд щоб у нього виявилася зброя, сер.
Маккормак підвівся й почав ходити по кімнаті, хоча вільного місця було мало. Харрі він нагадав старого товстого леопарда, якого він у дитинстві бачив у зоопарку. Клітка була такою затісною, що задні лапи в нього ще йшли в один бік, коли передні поверталися в інший. Туди-сюди. Туди-сюди.
— А раптом він захоче сексу до розмов?
— Вона відмовиться. Скаже, що передумала, що говорила так, тільки щоб дістати морфій.
— І дозволить йому піти?
— Ми б не лізли у воду, коли б не були впевнені, що зможемо зловити рибу, сер.
Маккормак закусив верхню губу:
— А чому вона зголосилася?
Стало тихо.
— Бо не любить насильників і вбивць, — відповів Харрі після довгої паузи. — Особливо якщо вони вбивають її знайомих.
— А ще?
Запала ще довша пауза.
— Тому що я її попросив, — нарешті сказав Харрі.
— Можна тебе потурбувати, Юне?
Юн Сує підвів погляд від монітора і посміхнувся:
— Sure, mate.[96]
Харрі сів у крісло. Старанний китаєць щось друкував, одним оком позираючи на екран, а другим — на Харрі.
— Нікому не кажи, Юне, але я не надто в це вірю.
Юн припинив друкувати.
— Я гадаю, що Еванс Вайт — це хибний слід, — вів далі Харрі.
— Чому? — здивувався Юн.
— Складно пояснити, але дещо не йде мені з думки. У лікарні Ендрю намагався мені щось повідомити. І ще раніше — теж.
Харрі замовк. Юн розуміюче кивнув.
— Він намагався пояснити, що рішення ближче, ніж мені здається. Я вважаю, Ендрю з якоїсь причини не міг сам заарештувати винного. Йому потрібний був хтось зі сторони. Наприклад, я, норвежець: як приїхав, так і поїду. Коли я думав, що вбивця — Отто Рехтнаґель, то припускав, що Ендрю не може затримати близького друга. А тепер розумію, що це хтось інший.
Юн відкашлявся:
— Я не говорив, Харрі, але коли Ендрю розшукав того свідка, який у день убивства бачив Еванса Вайта в Німбіні, я насторожився. А тепер думаю, що в Ендрю була інша причина прикривати Вайта. Той мав над ним владу. Він знав, що Ендрю — наркоман. І міг зробити так, щоб його вигнали з поліції й посадили до в’язниці. Мені це не подобається, але раптом Ендрю і Вайт уклали угоду, за якою Ендрю повинен був захищати Вайта?
— Дуже складно, Юне, але так, я теж про це думав. І відкинув цю версію. Пригадай: саме Ендрю допоміг нам «вирахувати» і знайти Вайта за фотографією.
— Та-а-ак, — Юн почухав потилицю олівцем. — Ми впоралися б і самі, але згаяли б час. Знаєш, як часто в таких випадках вбивцею виявляється коханець? У п’ятдесяти восьми відсотках зі ста. Після того, як ти переклав листа, Ендрю знав, що ми постараємося знайти таємного коханця Інґер Холтер. І якщо він хотів прикривати Вайта, то цілком міг про людське око допомагати нам. Тебе, наприклад, не здивувало, що він на фотографії впізнав місто, яким колись гуляв, обкурившись?
— Можливо, Юне, не знаю. Все одно, не думаю, що з цього щось вийде. Хоча, можливо, вбивця — справді Еванс Вайт. Але якби я так думав, нізащо не став би вплутувати в це Бірґіту.