Він захоплено похитав головою. Дуґан самовдоволено посміхнувся:
— Не думаю, що це щодо твоєї відпустки. Певно, з цим тобі доведеться ще почекати.
Левін відклав книжку і загасив цигарку об підшоломник. Він звів очі на стелю.
— Господи Ісусе, що я тепер зробив. Не кажи, що вони збираються посадити мене на губу. Невже знову.
— Це ж лише кілька тижнів минуло від твого останнього покарання, так? — запитав ротний писар.
Левін знав цей викрутас. Він вважав, що Дуґан уже давно облишив спроби його рознервувати. Але такі хлопці, як він припускав, ніколи не здаються.
— Скажу одне — забирайся геть зі свого ліжка, — продовжив Дуґан.
Він вимовляв «геть» як «гуть». Левіна це дратувало. Він взяв книжку і повернувся до читання.
— Гаразд, — сказав він, салютуючи. — Іди звідси, біла людино.
Дуґан люто на нього глянув і нарешті пішов. Виходячи, він, вочевидь, перечепився через МІ[48] днювального, бо зчинився гуркіт, і Капуччі сказав:
— Боже, яка ж ти неоковирна падлюка.
Левін згорнув книжку, перевернувся і засунув її у задню кишеню. Він полежав ще хвилину чи більше, спостерігаючи за тарганом на підлозі, що біг якимсь власним приватним лабіринтом. Нарешті Левін позіхнув і схопився з ліжка, витрусив на підлогу недопалки та попіл з підшоломника і криво натягнув його на очі. Виходячи, злегка стиснув голову днювального.
— Що це трясеться? — спитав Капуччі.
Левін примружився на яскраве важке повітря надворі.
— А, то знову Пентаґон, — сказав він. — Ніяк не хочуть лишити мене в спокої.
Відчуваючи сонце навіть крізь підшоломник, він зачовгав по піску до будівлі, де розташувалася канцелярія підрозділу. Будівлю оперізувала смужка зелені, єдина трава на ротному опорному пункті. Попереду й ліворуч можна було побачити чергу на вранішній прийом їжі, яка вже формувалася біля їдальні. Він завернув на гравійну стежку, що вела до канцелярії. Левін очікував, що Дуґан буде як не надворі, то принаймні видивлятиметься з вікна, але, коли він увійшов, писар сидів за столом у глибині кімнати і щось енергійно друкував. Левін перехилився через огорожу перед столом першого сержанта.
— Привіт, серж.
Перший сержант звів очі.
— Де ти, чорт забирай, був, знову читав про хвойд?
— Саме так, серж, навчався на сержанта.
Перший сержант спохмурнів.
— Тебе хоче бачити лейтенант.
— Я це вже чув. Де він?
— У кімнаті відпочинку, решта теж там.
— Що відбувається, серж, щось особливе?
— Зайди й дізнаєшся, — буркнув сержант. — Їй-богу, Левін, ти вже мав би знати, що мені ніхто нічого не розповідає.
Левін вийшов з канцелярії й обійшов будівлю, щоб зайти до кімнати відпочинку. Крізь сітчасті двері вже було чути голос лейтенанта. Левін штовхнув двері. Лейтенант, десь із десяток РПК[49] і спеціалістів з роти Браво[50] сиділи та стояли довкола столу і дивилися на мапу із круглими плямами від кавових чашок.
— Діґранді та Зіґель, — саме казав лейтенант, — Ріццо і Бакстер. — Він звів очі й побачив Левіна. — Левін, ти будеш з Пікніком.
Він недбало згорнув мапу і поклав до задньої кишені.
— Усе зрозуміло?
Усі кивнули.
— Гаразд, тоді до першої поки все. Виведіть до того часу вантажівки з автопарку, й рушаємо. Побачимося в Лейк-Чарлзі[51].
Він надів капелюх і вийшов, а за ним затріснулися сітчасті двері.
— Час для кока-коли, — сказав Ріццо. — Хтось має коку?
Левін сів на стіл і запитав:
— Що відбувається?
— О Боже, — сказав Бакстер, маленький блондинчик з пенсильванської ферми. — Вітаємо в клубі, Левін. Це знову ті кляті каджуни[52]. Вони, звісно, понаставляли там різноманітних знаків. «Собакам і Армії по газону не ходити» й таке інше. Але як щонайменша халепа, до кого вони йдуть плакатися?
— 131-й батальйон зв'язку, — сказав Ріццо, — ось до кого.
— А куди ми всі їдемо о першій? — спитав Левін.
Пікнік підвівся й рушив до автомата з колою.
— Кудись за Лейк-Чарлз, — відповів він. — У них там ніби буря була. Зв'язку немає.
Він закинув п'ятицентовик і, як завжди, нічого не сталося.
— Рота Браво, на допомогу.
Його голос лунав заспокійливо й улесливо.
— Ну ж бо, bebi[53], — звернувся він до автомата з колою і злісно його копнув. Нічого не сталося.
49
РПК — рядовий першого класу, військове звання рядового (солдатського) складу Збройних сил США.
52
Каджуни — субетнічна група (франкоканадці), що переважно мешкає в південній частині Луїзіани.