Джеронімо Діас був геть божевільний; але це був чудовий і якийсь непередбачуваний вид безумства, який не узгоджувався із відомими моделями чи варіантами. Джеронімо плавав у несамовитій плазмі омани, глибоко переконаний, наприклад, що він Паґаніні, який продав душу дияволу. У столі Діас тримав безцінну скрипку Страдіварі, і щоб довести Фленджу, що це факт, а не галюцинація, він брався цигикати по струнах, видобуваючи жахливо хрипкі звуки, поки нарешті не відкидав смичок зі словами: «Сам бачиш. Я не спроможний ані ноти зіграти, відколи підписав із ним угоду». І цілі сеанси гаяв на те, що читав собі вголос таблиці випадкових чисел чи списки беззмістовних складів Еббінгауза[79], нехтуючи всім, що Флендж намагався йому розповісти. То були нестерпні сеанси: контрапунктом сповідей про незграбні підліткові секс-ігри ставали ці невгавні «ЗЕП. МУҐ. ФАД. НАФ. ВОБ» і — час від часу — дзенькіт і булькання шейкера з мартіні. Але Флендж усе одно приходив знову і знову, мабуть, усвідомлюючи: якщо він решту свого життя залежатиме лише від невсипущої раціональності лона й дружини, точно цього не переживе. І тільки Джеронімове шаленство — майже єдине, що змушувало його жити далі. А ще мартіні було безкоштовним.
Окрім психоаналітика, Флендж мав лише одну розраду — море. Чи протоку Лонґ-Айленд, яка часом була подібна до того буремного сірого образу, який він пам'ятав. В юності він десь читав або чув, що море — це жінка, і відтоді ця метафора полонила його і значною мірою визначила те, ким він став. З одного боку, це означало три роки командиром бойової частини зв'язку на есмінці, який повсякчас, удень і вночі, задовго, на думку всіх, крім Фленджа, тільки й робив те, що виписував вісімки, патрулюючи бар'єрні рифи біля узбережжя Кореї. А з другого боку, це мало значення, коли він нарешті приїхав і витягнув Сінді з квартири її матері в Джексон-Гайтс[80], щоб знайти дім біля моря, цю величезну напівземляну масу на вершечку скелі. Джеронімо доволі педантично зазначив, що, коли все життя почалося з найпростіших, які жили в морі, і коли форми життя ставали дедалі складнішими, морська вода почала виконувати функцію крові, допоки врешті-решт не додалися тільця та багато іншого мотлоху, щоб виробити ту червону речовину, яка в нас тепер тече; і якщо це правда, то море буквально присутнє в нашій крові, але важливіше, що море значно більшою мірою є справжнім материнським образом для нас усіх, ніж, як прийнято вірити, земля. Саме тієї миті Флендж скрипкою Страдіварі спробував вибити мізки своєму психіатрові.
— Але ж ти сам сказав, що море — то жінка, — запротестував Джеронімо, застрибуючи на стіл.
— Chinga tu madre[81], — заревів оскаженілий Флендж.
— Ага, — радісно всміхнувся Джеронімо, — і я про те саме.
Тож чи то воно розбивалося, чи то стогнало, або просто плюскотіло на сто футів нижче від вікна його спальні, море було з Фленджем у скрутні часи, які наставали дедалі частіше; повторення в мініатюрі того Тихого океану, чиї неймовірні здіймання тримали його пам'ять у постійному крені в тридцять градусів. Якщо богиня Фортуна контролює все на цьому боці місяця, то десь у Тихому океані, як він відчував, має бути цікаве і турботливе володіння чи зсув, що, подейкують, є проваллям, залишеним Місяцем, коли той відірвався від Землі[82]. У цьому нахилі пам'яті мешкав його своєрідний і єдиний двійник: дитя, підкинуте Фортуні ельфами, позбавлений спадку мазунчик долі, молодий і скурвий веселун і такий просмолений морський вовк, яких ще на світі не бувало; напружені супроти штормового вітру в шістдесят вузлів м'язи та підборіддя, добряче скурена вересова люлька стирчить із виклично блискучих зубів; уночі вахтовий офіцер чергує на містку, а поруч лише вірний стерновий і куняє старшина, брудно лається радіолокаційна команда, у рубці гідроакустиків грають у покер «червоний пес»[83], а ще у вигнанні видертий місяць та за компанію — його доріжка на океані. Хоча що там робитиме місяць під час штормового вітру в шістдесят вузлів — питання відкрите. Але саме так він пам'ятав: там був він, Денніс Флендж у самому розквіті років, без теперішніх початкових ознак середнього віку; і, що найважливіше, це було якнайдалі від Джексон-Гайтс, хоча він кожну другу ніч писав Сінді. Їхній шлюб тоді також був у самому розквіті; але тепер у нього виросло пивне черевце й почало випадати волосся. Та Флендж і досі ставив собі розпливчасті запитання, чому це взагалі мало статися, і робив це навіть тоді, коли Вівальді розводився про насолоду, а Рокко Скварцоне булькотів мускателем.
79
Герман Еббінгауз (1850–1909) — німецький психолог-експериментатор. Займався вивченням закономірностей запам'ятовування, найвідоміша праця — «Про пам'ять» (1885). Досліджував механічну пам'ять, пропонуючи піддослідним запам'ятати безглузді послідовності складів-триграм (голосна плюс дві приголосні). Поєднуючи склади (було близько 2 300 варіантів), він стежив за тим, щоб сусідні склади не утворювали зрозумілих слів чи фраз. Досліди дали йому змогу сформувати «криву забування», яка досі лишається актуальною для сучасної науки.
80
Джексон-Гайтс (
82
Натяк на одну з гіпотез ударного утворення Місяця, згідно з якою супутник Землі виник унаслідок зіткнення нашої планети з гіпотетичним об’єктом, який іноді називають Тейєю (в античній міфології Тейя — одна з сестер-титанід, мати Геліоса, Еоса та Селени) або Орфеєм.
83
Покер «червоний пес» (