Натоді вже було пізно, і вони добряче налигалися. Болінґброк позіхнув.
— Добраніч, народ, — сказав він. — Мені рано-вранці треба вставати. Якщо почуєте якісь дивні звуки, не партеся. Тут міцний засув.
— Якого… — почав Паць. — А хто збирається влізти?
Фленджеві стало незатишно.
— Ніхто, — відказав Болінґброк — хіба що вони. Вони вряди-годи намагаються сюди влізти. Та все ніяк. Тут є шмат труби — його можна використати, якщо залізуть. — Він загасив лампу і завалився на ліжко.
— Ага, — сказав Паць, — але вони — це хто?
— Цигани, — позіхнув Болінґброк. Власний голос його заколисував. — Вони тут живуть. Тут, на сміттєзвалищі. Виходять тільки вночі.
Він замовкнув і незабаром захропів.
Флендж знизав плечима. Якого біса. Гаразд, тут довкруги цигани. Він згадав, що в його дитинстві вони зазвичай отаборювалися десь на північному узбережжі на безлюдних ділянках пляжу. Однак він гадав, що тепер вони всі позникали, і чомусь зрадів, дізнавшись, що це не так Це пасувало його напівусвідомленому почуттю доречності: все правильно, тут сміттєзвалище, тож тут мають жити цигани — так само він міг повірити в правильність Болінґброкового моря і його здатність охоплювати та бути підживлювальним розчином чи середовищем для кінних таксі та Посвинятто. Не кажучи вже про того молодого пройдисвіта Фленджа, який йому зрідка нагадував про те, що нинішній Флендж різко, як те море, перетворився на щось не таке рідкісне чи дивне. Він провалився в легкий, неспокійний сон, а обабіч контрапунктно похропували Болінґброк і Паць Бодін.
Він не знав, чи довго спав; Флендж прокинувся в цілковитій темряві з якимсь нутряним відчуттям того, що зараз друга або третя ранку чи принаймні той безрадісний час, не призначений для людського сприйняття, який скоріше належить котам, совам, підглядайлам і всім тим, кому не спиться вночі. Надворі досі віяв вітерець; Флендж прислухався до вітру, щоб почути звук, що його збудив. Цілу хвилину було тихо, а потім хвиля вітру нарешті його принесла. Дівочий голос.
— Англо, — казала дівчина, — Англо із золотавим волоссям. Вийди. Вийди потайною стежкою і знайди мене.
— Якого, — промовив Флендж. Він заторсав Паця. — Агов, друже, там якась баба.