— Далі буде легше, — сказала Нерісса.
Десь чверть милі він повз, а вона спускалася положистим схилом. Поміж мерехтливих тіней від хисткого променя ліхтарика він бачив й інші тунелі, які відходили вусібіч. Вона помітила його допитливий погляд.
— Вони довгенько це робили.
Нерісса розповіла, що все сміттєзвалище пронизане мережею тунелів і кімнат, які ще в 30-ті проклала терористична група «Сини червоного апокаліпсису», готуючись у такий спосіб до революції. За рік чи два, коли їх усіх скрутили федерали, сюди переїхали цигани.
Нарешті вони дійшли до глухого кута, де на всипаній гравієм долівці були дверцята. Нерісса відчинила, і вони спустилися вниз. Вона запалила свічки, і полум'я явило кімнату, завішену гобеленами та картинами, з неосяжним, укритим шовковими простирадлами двоспальним ліжком, одежною шафою, столом і холодильником. Флендж мав багато запитань. Дівчина розповіла йому про систему повітропостачання, каналізацію і лінію електропередач, що ніколи не викличе жодних підозр у «Лонґ-Айленд Лайтінінґ»; про сміттєвоз, на якому вдень їздить Болінґброк, а вони на ньому вночі крадуть їжу і припаси; про напівзабобонний страх Болінґброка перед ними і його нехіть повідомити про них владу, щоб не втратити роботу через звинувачення в алкоголізмі, а то й у чомусь гіршому.
Флендж тільки тепер помітив, що на ліжку сидить сірий пухнастий щур і допитливо до нього придивляється.
— Гей, — сказав він, — тут щур на ліжку.
— Її звуть Гіацинт, — повідомила Нерісса. — Поки ти не прийшов, вона була моїм єдиним другом.
Гіацинт неприхильно закліпала оченятами.
— Яка гарненька. — Флендж хотів було її попестити.
Щуриха завищала і позадкувала.
— Вона сором'язлива, — пояснила дівчина. — Ви потоваришуєте. Дай їй трохи часу.
— Ха, це мені щось нагадує. А я надовго маю тут залишатися? Чому ти мене привела?
— Багато років тому стара Віолетта з пов'язкою на оці наворожила мені долю. Вона сказала, що моїм чоловіком буде високий Англо зі світлим волоссям, сильними руками та…
— Ну, звісно, так і є. Але всі ми, англи, маємо такий вигляд. Таких високих і білявих англів довкруги багато блукає.
Вона закопилила губу й заплакала.
— Ти не хочеш зі мною одружитися?
— Ну, — збентежено сказав Флендж, — по правді, я вже маю дружину, тобто я одружений.
Якусь мить вона дивилася на нього так, ніби він її вдарив ножем, а потім бурхливо заголосила.
— Та я ж лише сказав, що одружений, — запротестував Флендж. — Я ж не стверджував, що мені це особливо подобається.
— Деннісе, будь ласка, не гнівайся на мене, — заридала вона. — Не йди від мене. Скажи, що залишишся.
Флендж деякий час про це міркував. Його мовчання нагло порушила Гіацинт, яка зробила на ліжку сальто назад і почала бурхливо гасати. Різко жалісно зітхнувши, дівчина взяла щура, притисла до грудей і, наспівуючи, почала її погладжувати. Вона — як дитина, подумав Флендж. А щур — як її власна дитина.
А потім замислився: цікаво, а чому в нас із Сінді немає дітей.
І ще: дитина все залагоджує. Нехай світ стиснеться до м'яча в boccie[95].
Тож, звісно, тепер він знав.
— Звичайно, — сказав він. — Добре. Я залишуся.
Принаймні на певний час, подумав він. Вона звела на нього серйозний погляд. У її очах танцювали білі баранці хвиль; і він знав, що морські створіння кружлятимуть у підводній зелені її серця.
Ентропія
Борис щойно виклав мені свої погляди.
Він передбачає погоду.
Він каже, що погода надалі гіршатиме.
Лиха, смерті та розпачу дедалі більшатиме.
Анінайменших ознак бодай якихось майбутніх змін…
Ми мусимо йти нарівні, нога в ногу до в'язниці смерті.
Виходу немає. Погода не зміниться.
Унизу саме почалася сорокова година гулянки Фрикаделя Малліґена, що загрожувало розірванням контракту про оренду. На підлозі кухні серед розкиду літрових порожніх бутлів шампанського сиділи Шандор Рохас та трійця друзів і грали в «плюнь в океан»[97], збадьорюючись «Едсіком»[98] і пігулками бензедрину[99]. У вітальні Дюк, Вінсент, Кривкуліс і Пако вклякли над 15-дюймовим динаміком, прикрученим зверху до сміттєвого кошика, і слухали 27-ватону міць «Богатирських воріт у Києві»[100]. Усі вони були в темних окулярах в роговій оправі й заглиблено палили кумедні на вигляд цигарки, у яких містився не тютюн, як можна було очікувати, а фальсифікат cannabis sativa[101]. Цей гурт звався квартетом Дюка ді Анджеліса. Вони записувались у місцевій студії «Тамбу»[102] і пишалися тим, що вже мають довгогральну платівку «ґранд»[103] під назвою «Пісні космічного простору». Вряди-годи один з них струшував попіл у конус динаміка, і всі спостерігали, як він там витанцьовує. А сам Фрикадель спав біля вікна, притискаючи до грудей, неначе плюшевого ведмедика, порожню дволітрову сулію. Кілька дівчат-урядовців, які працювали на людей з Держдепартаменту й АНБ[104], упилися до нестями й розляглися на канапах і стільцях, а одна навіть спала головою в умивальнику.
95
Boccie або bocce (
96
Дещо скорочена цитата з роману «Тропік Рака» (1934) американського письменника Генрі Міллера. Повний варіант: «Борис щойно виклав мені свої погляди. Він передбачає погоду. Він каже, що погода надалі гіршатиме. Лиха, смерті та розпачу дедалі більшатиме. Анінайменших ознак бодай якихось майбутніх змін… [Нас роз'їдає рак часу. Наші герої вже себе вбили або ж саме зараз цим займаються. Тому герой — не Час, а Безчасся.] Ми мусимо йти нарівні, нога в ногу до в'язниці смерті. Виходу немає. Погода не зміниться».
97
Різновид покеру, де кожен гравець має на руках чотири карти сорочкою догори, а єдина п'ята карта (
98
«Піпер-Едсік» (
99
«Бензедрин» — торговельна марка ліків, що містили психоактивну речовину амфетамін. «Бензедрин» випускали від 1933 року як протинабряковий препарат. Пізніше слово «бензедрин» (або «бенні») почали використовувати як синонім амфетаміну.
100
«Богатирські ворота (У стольному граді у Києві)» — десята остання п'єса у фортепіанній сюїті «Картинки з виставки» (1874) російського композитора Модеста Мусоргського.
102
Тамбу (tambú або tambu) — барабан (від