— Як вона? — прошепотіла дівчина.
Вона лежала обличчям до нього, подібна до жовто-брунатного знаку запитання, і повільно кліпала раптово величезними й темними очима. Каллісто провів пальцем під пір’ям на пташиній шийці, лагідно її пестячи.
— Думаю, видужає. Бачиш: вона чує, як її друзі прокидаються.
Дівчина почула дощ і птахів ще до того, як повністю прокинулася. Її звали Обад, вона була напівфранцузкою-напіваннаміткою[116] й мешкала на своїй дивній і самотній планеті, де хмари й запах цезальпіній[117], гіркота вина і випадковий доторк пальців до попереку чи пір'я до грудей — усе неминуче зводилося до звукових понять, до музики, що звучала в проміжках ревучої темряви дисонантності.
— Обад, — сказав він, — іди поглянь.
Вона слухняно підвелася; нечутно пройшла до вікна, відсмикнула портьєри й за мить сказала:
— 37. Досі 37.
Каллісто спохмурнів.
— І так від вівторка, — сказав він. — Без змін.
Генрі Адамс за три покоління до нього нажахано вдивлявся в Енергію; а тепер Каллісто опинився в подібному стані перед Термодинамікою, внутрішнім світом тої енергії. Він, як і попередник, усвідомлював, що Діва і динамо-машина[118] символізують рівнозначну кількість любові й енергії; насправді вони тотожні, і тому любов змушує не лише світ обертатися, а й кульку для boccie крутитися, а туманність прецесувати[119]. Саме цей останній зоряний аспект його дуже турбував. Космологи вже спрогнозували можливу теплову смерть Всесвіту (наче в лімбі: форма і рух зникнуть, теплова енергія зрівняється в усіх точках); а метеорологи день у день її відкидають, пропонуючи суперечливу, але підбадьорливу послідовність температурних коливань.
Та вже три дні поспіль, попри мінливу погоду, ртутний стовпчик лишався на позначці 37 градусів за Фаренгейтом. Каллісто, обачний щодо передвість апокаліпсису, заліз під ковдру. Він міцніше стиснув пташину, начебто прагнучи крізь біль відчути якщо не пульс, то бодай упевнитися, що температура зміниться.
Це сталося через останній удар по тарілці. Фрикаделя підкинуло, і він, здригнувшись, отямився тієї миті, коли над сміттєвим кошиком припинили синхронно похитувати головами. Якусь мить у кімнаті ще було чути фінальне сичання, а потім і воно розтануло в дощовому шепоті.
— Ггррии, — виголосив у повній тиші Фрикадель, дивлячись на порожню сулію.
Дуже повільно до нього повернувся Кривкуліс, усміхнувся і простягнув цигарку.
— Ну що — курнемо чаю, чувак? — запитав він.
— Ні-ні, хлопці, скільки мені ще вам казати. Не в мене. Уже час знати, що Вашинґтон аж кишить федералами.
Кривкуліс засумував.
— Їй-бо, Фрикадель, тобі вже нічого не хочеться.
— Настрій собачий, треба похмелитися, — сказав Фрикадель. — Лиш на це сподівання. А сік ще є?
Він поповз на кухню.
— Шампанського, думаю, точно немає, — сказав Дюк.
— А коробка текіли за морозником ще лишилася.
Вони поклали платівку на той бік, де був Ерл Бостік[120]. Фрикадель зупинився в дверях кухні, пильно вдивляючись у Шандора Рохаса.
— Лимони, — сказав він, ретельно все обміркувавши. Фрикадель доповз до холодильника і видобув звідти три лимони й декілька кубиків льоду, знайшов текілу й почав відновлювати лад у своїй нервовій системі. Він почав з лимонів, одразу ж порізався і був змушений чавити їх двома руками, а ногою трощити формочку з льодом, але, на превелике диво, десь хвилин за десять він уже радісно всміхнувся, бо вийшов велетенський текіловий сауер[121].
— На вигляд просто нямка, — сказав Шандор Рохас.
— Може, й мені такий зробиш?
Фрикадель закліпав на нього очима.
— Кітчі лофасс е шеґітбе[122], — автоматично відповів він і почвалав до ванної кімнати.
— Чуєте, — вигукнув він за мить, ні до кого конкретно не звертаючись. — Чуєте, що кажу, здається, тут наче якась дівчина спить головою в умивальнику.
Він поторсав її за плече.
— Якого, — озвалася дівчина.
— Тобі ж тут не дуже зручно, — сказав Фрикадель.
— Ну, — погодилася вона. Дівчина поткнулася до душу, увімкнула холодну воду й, схрестивши ноги, всілася під бризками.
— Так краще, — всміхнулася вона.
— Фрикадель! — заволав із кухні Шандор Рохас. — Тут хтось у вікно пхається. Думаю, це грабіжник. Професійний вікнолаз.
116
Аннаміт — мешканець Аннаму (протекторат Аннам — колоніальне володіння Франції на території В'єтнаму в 1883–1948 роках).
117
Цезальпінія — тропічне дерево сімейства бобових з яскравими червоними або червоно-жовтими квітками.
118
У «Вихованні Генрі Адамса» й інших текстах Генрі Адамс протиставляв епоху Середньовіччя і сучасність, символами яких називає Діву Марію та динамо-машину.
119
Прецесія — повільне зміщення осі обертання по конусу. Дію наочно можна спостерігати на прикладі дзиґи, коли вона починає уповільнюватися, відхилятися від вертикалі та врешті-решт починає обертатися по конусу.
120
Ерл Бостік (1913–1965) — американський джазовий альт-саксофоніст і один з родоначальників повоєнного стилю ритм-енд-блюзу.
122
Kitchi lofass a shegitbe — спотворений угорський лайливий вислів (дослівно — «конячий хер тобі в сраку»).