Кривкуліс почухав потилицю.
— Тобто «Ці дурниці»[153]?
— Так, — сказав Дюк, — так, Кривкуліс. Браво.
— А не «Я пам'ятатиму квітень»? — запитав Кривкуліс.
— Мінхе морте[154], — сказав Дюк.
— Я вирішив, що ми її граємо трохи повільніше, — сказав Кривкуліс. Фрикадель тихо засміявся.
— Повертаємося до старої креслярської дошки, — сказав він.
— Ні, чувак, — сказав Дюк, — повертаємося до безповітряної порожнечі.
І вони знову злетіли, але тепер видавалося, що Пако грає в соль-дієзі, а решта — в мі-бемолі, тож їм знову довелося починати все спочатку.
На кухні моряки та дві студентки з університету Джорджа Вашинґтона виспівували «Нумо всі зійдем і насцимо на „Форрестол“»[155]. Біля морозника двома мовами, у дві руки тривала гра в morra[156]. Сол налив воду в декілька паперових пакетів і, сидячи на пожежних сходах, кидав їх на перехожих. Гладка урядова дівчина у беннінґтонському светрі[157], яка нещодавно заручилася з енсіном, прикомандированим до «Форрестола», влетіла на кухню і, вже готова до бійки, головою буцнула Шмата в живіт. Приятелі Шмата, вирішивши, що це неабияке виправдання для прочуханки, завалилися до кімнати. Гравці в morra, сидячи один біля одного ніс до носа, горлопанили trois[158], sette[159]. Дівчина з ванної, якій допоміг Фрикадель, виголосила, що тоне. Вочевидь, вона сіла на зливний отвір, і вода вже сягала її шиї. Шум у помешканні Фрикаделя посилився до рівня стійкого й безбожного крещендо.
Фрикадель стояв і споглядав все це, ліниво чухаючи живіт. Як він зрозумів, було лише два виходи, на які можна погодитися: (а) замкнутися в комірці, а вони, може, зрештою самі розійдуться або (б) спробувати всіх одного за одним вгамувати. (а), безумовно, було привабливішою альтернативою. Однак потім він задумався про комірку. Темно, душно, й сиди сам-один. Він не звик бути на самоті. І раптом потім ця команда з чудового човника «Лолліпоп»[160], чи як там його, таки зважиться і жартома виб'є двері комірки. А якщо так станеться, він буде щонайменше збентежений. Інший варіант був ще більшим гемороєм, але, певно, кращим у довгостроковій перспективі.
Тож він вирішив спробувати врятувати свою вечірку від сходження до повного хаосу, що загрожувало розірванням контракту про оренду: він видав морякам вино і розтягнув у різні боки гравців у morra; познайомив гладку урядову дівчину з Шандором Рохасом, який боронитиме її від неприємностей; допоміг дівчині у ванні висушитись і лягти в ліжко; ще раз перебалакав із Солом; зателефонував, щоб поремонтували холодильник, який ледве працював. Фрикадель займався цим до ночі, коли більшість гуляк уже відключилися й вечірка затріпотіла на порозі третього дня.
Нагорі Каллісто, який раніше почувався безпомічним, не відчув, що ледь помітне серцебиття пташини слабне і тихшає. Біля вікна Обад заблукала на попелищі свого улюбленого світу; температура не змінювалася, небо набуло барви темно-сірої уніформи. Потім щось унизу — дівочий крик, перекинутий стілець, склянка на підлозі, точно ніколи не відомо — пронизало його особисте часовикривлення, і він нарешті відчув тремтіння, скорочення м'язів, те, як пташка ледь помітно закидає голівку; і його серце забилося несамовитіше, нібито намагаючись компенсувати втрачене.
— Обад, — слабко гукнув він, — пташина помирає.
Заглиблена в себе дівчина плавкими рухами перетнула теплицю і вдивилась у руки Каллісто. Вони обидва лишались у такій позі першу, а далі й другу хвилину, поки серцебиття нарешті не стихло витонченим дімінуендо. Каллісто повільно підвів голову.
— Я ж тримав її, — запротестував він, безсилий перед цим дивом, — віддав їй тепло свого тіла. Я ж нібито майже передавав їй як не життя, то принаймні відчуття життя. Що ж сталося? Невже тепло не передалося? Хіба більше вже немає…
Він не договорив.
— Я щойно визирнула у вікно, — сказала вона.
Він перелякано відсахнувся. Дівчина стояла якусь мить, вагаючись; вона вже давно відчула його одержимість і якось зрозуміла, що тепер ці постійні 37 стали вирішальними. Потім раптово, начебто ухваливши єдине і неминуче рішення, вона хутко, поки Каллісто нічого не сказав, рушила до вікна; зірвала портьєри й розбила скло двома витонченими ручками — ті відразу закривавили й заблистіли від скалок — і відсмикнула їх. Потім обернулася до чоловіка на ліжку, щоб разом з ним чекати, поки настане мить рівноваги, поки назовні й усередині не запанують назавжди 37 градусів за Фаренгейтом і дивна зависла домінанта їхніх осібних життів не розв'яжеться в тоніку темряви й остаточну відсутність будь-якого руху.
153
«Ці дурниці (нагадують мені про тебе)» (
154
Minghe morte — спотворений південноіталійський лайливий вислів (дослівно означає «хрін із ним», але носії мови використовують його як загальний вигук, на кшталт нашого «лайно!»).
155
У розділі 16 роману Пінчона «V» (1963) також згадується ця пісня, але з додатковим рядком — «Let's all go down and piss on the Forrestal / Till the damn thing floats away» (
«Форрестол» — американський авіаносець, спущений на воду 1954 року. Названий на честь першого міністра Військово-Морських сил США і першого міністра оборони США Джеймса Форрестола.
156
157
Беннінґтонський коледж — приватний коледж у передмісті Беннінґтона (штат Вермонт). Заснований 1932 року як жіночий коледж, від 1969-го навчання спільне.
160
Відсилка до відомої пісні «On the Good Ship Lollipop» (