Він дивився, як тьмянішає сонце і тремтить на вітрі листя акацій навколо площі Мухаммеда Алі. Здаля хтось вигукнув його ім'я. Він повернувся і побачив Гожийферта, життєрадісного блондина у класичному костюмі й тропічному шоломі, завеликому розміри на два. Гожийферт широким кроком прямував до нього вулицею Шарифа-паші[169].
— Їжатець! — закричав Гожийферт. — Ти не повіриш, але я познайомився з чудовою дівчиною.
Їжатець запалив чергову цигарку й заплющив очі. У Гожийферта всі дівчата чудові. За два з половиною роки їхнього партнерства Їжатець звик до непрогнозованого збільшення кількості жінок, що з'являлися під руку з Гожийфертом: немов будь-яка європейська столиця була Марґітом[170], а кожна прогулянка розтягувалася на цілий континент. Навіть якщо Гожийферт і знав, що половину його платні щомісяця відсилають дружині до Ліверпуля, він цього не виказував і далі лишався безтурботним самовдоволеним зухом. Їжатець бачив досьє свого нинішнього помічника, але якийсь час тому вирішив, що принаймні дружина його точно не стосується. Гожийферт відсунув стілець і ламаною арабською підкликав офіціанта: «Гат фінган кахва бісуккар, я велед»[171].
— Гожийферт, — сказав Їжатець, — та не треба ото…
— Я велед, я велед, — ревів Гожийферт. Але офіціант був француз і не розумів арабської.
— Е… — мовив Гожийферт, — мені каву. Café, зрозумів?
— Щось нарив? — запитав Їжатець.
— Усе по першому розряду.
Гожийферт зупинився в готелі «Хедиваль» за сім кварталів звідси. Тимчасово затримувались кошти, і тільки один з них міг дозволити собі нормальне помешкання. Їжатець із приятелем жив у турецькому кварталі.
— Щодо дівчини, — сказав Гожийферт. — Ввечері в австрійському консульстві прийом. Її супутник — Гожийферт: лінгвіст, мандрівник, дипломат…
— Ім'я, — перебив Їжатець.
— Вікторія Рен. Подорожує з сім'єю, videlicet[172]: із сером Аластером Реном, Ч.К.К.О[173], і сестрою Мілдред. Мати померла. Завтра від'їжджають до Каїра. Круїз по Нілу, організований турагентством Кука.
Їжатець чекав.
— І ще пришелепкуватий археолог. — Гожийферт, здається, завагався. — Якийсь Бонґо-Шефтсбері. Молодий і без клепки. Нешкідливий.
— Ага.
— Ну-ну. Ти надто напружений. Менше кави треба пити.
— Можливо, — сказав Їжатець.
Гожийферту принесли каву. Їжатець продовжував:
— Сам знаєш, у будь-якому разі доведеться ризикнути. Як завжди.
Гожийферт неуважно посміхнувся і помішав каву.
— Я вжив заходів. Жорстока боротьба за увагу молодої леді між мною і Бонґо-Шефтсбері. Хлопець — ідеальний дурень. Жадає побачити руїни Фівів у Луксорі[174].
— Само собою, — сказав Їжатець. Він встав і накинув ольстер на плечі. Задощило. Гожийферт простягнув йому білий конвертик з австрійським гербом на зворотному боці.
— О восьмій, так? — запитав Їжатець.
— Точно. Ти повинен подивитися на дівчину.
І саме тоді, як те часто бувало, на Їжатця найшло. Професія у нього — для самітників, і вона постійно, хоч і не завжди, вимагала смертельної серйозності. Вряди-годи, як виявилося, йому необхідно поблазнювати. Трохи попустувати, як він сам казав.
Він вважав, що це робить його людянішим.
— Я прийду з накладними вусами, — доповів він Гожийферту, — перетворюся на італійського графа.
Він радісно виструнчився і потиснув невидиму ручку: «Carissima signorina»[175]. Вклонився і послав повітряний поцілунок.
— Божевільний, — доброзичливо сказав Гожийферт.
— Pazzo son! — заспівав Їжатець тремтячим тенором. — Guardate, come іо piango ed imploro[176]…
Його італійська кульгала. Надто вже пробивалися інтонації кокні. Зграйка англійських туристів, тікаючи від дощу, зацікавлено озирнулася на нього.
— Досить, — скривився Гожийферт. — Пам'ятаю, якось у Турині… Torino[177]. Чи ні? У 93-му. Супроводжував я одну маркізу з родимкою на спині, і Кремоніні співав партію де Ґріє[178]. Їжатець, ти паплюжиш мої спогади.
Але фіґляр Їжатець ще й підстрибнув і клацнув підборами, а потім встав у позу: одна рука на грудях, стиснута в кулак, інша витягнута вбік. «Come io chiedo pietà!»[179].
Офіціант дивився на нього зі страдницькою посмішкою; дощ посилився. Гожийферт сидячи пив каву. Краплі стукали по його шолому.
169
Мухаммед Шариф-паша (1826–1887) — єгипетський державний діяч, тричі був прем'єр-міністром. У Пінчона неправильно «pacha» замість «pasha».
171
Hat fingan kahwa bisukkar, ya weled —
174
Руїни столиці Верхнього Єгипту (Фіви — це грецька назва) розташовані на території теперішнього міста Луксор на лівому березі Нілу.
176
Pazzo son! Guardate, come io piango ed imploro… —
178
1893 року відомий оперний співак Джузеппе Кремоніні разом зі славетною Цесірою Феррані співали головні партії на світовій прем'єрі опери Пуччіні «Манон Леско» в Турині. Де Ґріє — персонаж роману Антуана Франсуа Прево «Історія кавалера де Ґріє і Манон Леско» (1731).