— І сестричка в неї нічогенька, — казав він, спостерігаючи, що Їжатець виробляє на площі. — Мілдред, я вже казав. Але їй лише одинадцять.
Нарешті йому спало на думку, що його костюм вимокне. Він підвівся, поклав на стіл піастр і мільєм та кивнув Їжатцю, який тепер стояв і спостерігав за ним. На площі не залишилося нікого, крім кінної статуї Мухаммеда Алі. Скільки разів вони стояли отак віч-на-віч: неймовірно зменшені по горизонталі й вертикалі надвечірнім краєвидом будь-якої площі? Якби доказ божественного задуму ґрунтувався тільки на теперішній миті, то цими двома, напевно, можна було б легко пожертвувати, як неважливими шаховими фігурами на будь-якій ділянці європейської шахівниці. Однотонні (втім, один злегка схилився по діагоналі з поваги до боса), вони обидва уважно розглядали паркет посольства, шукаючи сліди Супротивника чи обличчя якоїсь статуї, щоб упевнитися у своєму призначенні (а може, на жаль, й у власній людяності); вони намагатимуться забути, що будь-яка міська площа, хай як її перетинай, усе одно залишиться неживою. Незабаром вони майже формально відвернулися один від одного, щоб розійтися в протилежні боки: Гожийферт — назад до готелю, а Їжатець — на вулицю Рас-ет-Тін у турецькому кварталі. До 8.00 він обдумуватиме Ситуацію.
Тепер усюди було кепсько. Сардар Кітченер[180], найновіший колоніальний герой Англії, який нещодавно переміг під Хартумом, просунувся на чотириста миль нижче по Білому Нілу[181], дорогою спустошуючи джунглі. Генерал Маршан[182], як подейкували, теж був поблизу. Британія не бажала допустити присутності Франції в долині Нілу. Месьє Делькассе[183], міністру закордонних справ новосформованого уряду Франції, було байдуже, почнеться війна під час зіткнення двох армій чи ні. А коли вони зіткнуться, то, як усі вже тепер зрозуміли, халепи не оминути. Кітченер отримав вказівки не наступати й уникати будь-яких провокацій. Якщо почнеться війна, Росія підтримає Францію, тоді як Англія тимчасово відновить дружні відносини з Німеччиною, а отже, й з Італією та Австрією[184].
Зчинити бучу завжди було найбільшою розвагою Кротомолда — розмірковував Їжатець. Йому тільки й треба, щоб врешті-решт почалася війна. Не просто маленька випадкова пересварка під час боротьби за поділ Африки, а біп-біп, ату-нуте, бий-на-сполох — й Армагеддон для всієї Європи. Раніше Їжатця спантеличувало, що його антипод так пристрасно бажає війни. Тепер, після п'ятнадцяти років гри в кота й мишку, він приймав це за належне і вирішив особисто запобігти Армагеддону. Він відчував, що така розстановка сил могла скластися тільки в західному світі, де шпигунство дедалі рідше було справою одинаків і все частіше — кооперативним підприємством; де події 1848 року, а також діяльність анархістів і радикалів по всьому європейському континенту, здається, довели, що тепер історію творять маси, а не virtù[185] окремих князів: її створюють тенденції, напрямки та безособові криві на блідо-синій решітці ліній. Тож між шпигуном-ветераном і il semplice inglese неминуче повинно було виникнути одноборство. Вони зійшлися віч-на-віч, бозна-де — в пустельних краях. Гожийферт знав про цю особисту боротьбу, та й підлеглим Кротомолда, безсумнівно, було про неї відомо. Всі вони грали ролі дбайливих секундантів, які захищають суто національні інтереси, тоді як їхні боси кружляли десь угорі на недосяжному рівні й обмінювалися випадами. Так сталося, що номінально Їжатець працював на Англію, а Кротомолд — на Німеччину, але це була випадковість: мабуть, вони обрали б ті самі сторони, навіть якби наймачі помінялися місцями. Їжатець знав, що вони з Кротомолдом зліплені з одного тіста: товариші-мак'явеллісти, що загралися в політиків італійського Відродження у світі, який давно пішов далеко вперед. Ролі, які вони собі обрали, перетворилися лише на спосіб самоствердження, насамперед в очах тих професіоналів, які ще пам'ятали флібустьєрську спритність лорда Пальмерстона[186]. На щастя для Їжатця, Міністерство закордонних справ було доволі старосвітським і надало йому майже повну свободу дій. Навіть якби там щось запідозрили, він навряд чи про це дізнався б. Коли його особиста місія збігалася з дипломатичною політикою, Їжатець відправляв до Лондона звіт, і нібито ніхто не скаржився.
Нині для Їжатця ключовою фігурою був лорд Кроумер[187], британський генеральний консул у Каїрі, надзвичайно майстерний і доволі обережний дипломат: він намагався уникати будь-яких нерозважливих дій, зокрема війни. Чи міг Кротомолд готувати замах? Видавалося, що поїздка до Каїра — просто відрядження. І, звичайно, все мало виглядати якомога невинніше.
180
Сардар — британський головнокомандувач єгипетською армією. Герберт Кітченер отримав цю посаду 1892 року.
181
Пінчонознавець Дж. Керрі Грант уточнює, що географічно правильніше казати «вище по Білому Нілу».
182
Жан-Батіст Маршан (1863–1934) — французький військовий діяч, дослідник Африки. Хоча в Пінчона дещо перебільшено його військове звання. Капітан Маршан 1890 року зустрівся з Кітченером у Фашоді (Судан) й одержав титул майора.
183
Теофіл Делькассе (1852–1923) — французький дипломат, міністр колоній, а пізніше міністр закордонних справ.
184
Ідеться про так званий Фашодський інцидент — дипломатичний конфлікт між Англією і Францією у 1898 році за вплив у Єгипті. Приводом стало захоплення невеличким (8 офіцерів і 120 солдатів) французьким загоном поселення Фашоди на Верхньому Нілі (тепер це місто Кодок у Південному Судані). Французи відмовилися на вимогу Лондона вивести війська, і країни опинилися на межі війни. П'ять місяців тривали дипломатичні перемовини, і в листопаді Франція, не готова до морської війни, вирішила вивести свій загін з Фашоди, відмовившись від претензій на вихід до Нілу. За цю поступку в 1899-му країна отримала деякі компенсації в Центральній Африці. Це була кульмінація англо-французької боротьби за колоніальне панування в Африці, яка могла б призвести до Першої світової війни, проте її дещо відтермінувало створення Антанти.
186
Генрі Джон Темпл, лорд Пальмерстон (1784–1865) — видатний британський державний діяч, двічі був прем'єр-міністром Великої Британії.
187
Івлін Берінґ, 1-й граф Кроумер (1841–1917) — англійський політичний діяч, генеральний контролер Єгипту і зони Суецького каналу. Сприяв розвитку єгипетської бавовняної індустрії й ініціював створення єгипетської релігійно-політичної організації «Брати-мусульмани». Приборкав повстання махдистів 1887 року.