Довгий час я хвилювався лише через те, що вибудував усе довкола температури, а не енергії. Коли я згодом дещо почитав на цю тему, то дійшов висновку, що це була не аж така кепська тактика. Однак не варто недооцінювати обмеженості мого розуміння: наприклад, я обрав за точку рівноваги 37 градусів за Фаренгейтом тому, що 37 градусів за Цельсієм — температура людського тіла. Незле, еге ж?
Згодом виявилося, що не всі розглядали ентропію так туманно. Знову ж таки, згідно з ОСАМом, Клерк Максвелл[16] і П. Ґ. Тет[17] використовували її, принаймні недовго, у протилежному до Клаузіусового сенсі: як міру доступної, а не недоступної для роботи енергії. Віллард Ґіббс[18], який століття тому в цій країні присвоїв право на теоретичні деталі, вважав її, принаймні у вигляді діаграми, засобом для популяризації термодинаміки, зокрема її другого закону.
Проте тепер у цьому оповіданні мене вражають не затемнені місця про термодинаміку, а те, як вони відображають деякі з уявлень про 50-ті. Гадаю, що в цьому тексті я тоді найближче з усього написаного підійшов до бітниківської оповіді, хоча, думаю, дещо ускладнив той бітницький дух вживаною наукою. Я написав «Ентропію» в 58-му чи 59-му — коли в оповіданні я кажу про 57-й як про «минулі часи», це майже сарказм. У ті часи один рік скидався на інший. Один з найзгубніших наслідків 50-х полягав у переконанні людей, які дорослішали в те десятиліття, що це триватиме вічно. Довкруги відбувалося багато безцільних подій, аж поки Джон Кеннеді, якого тоді сприймали за конгресмена-вискочку з дивною зачіскою, не почав привертати до себе увагу. Поки Айзенгавер був коло керма, видавалося, що немає жодної причини, чому б усе не тривало так, як триває.
З того часу, як написав це оповідання, я постійно намагався збагнути ту ентропію, але що більше я читав, то менше мав певності. Я спроможний простежити всі визначення в ОСАМі, те, як ентропію пояснює Айзек Азімов, і навіть дещо з математики. Однак у моїй голові якість і кількість ніяк не складуться докупи в якесь одне поняття. Слабка втіха виявити, що сам Ґіббс передчував цю проблему, коли характеризував опис ентропії як «надуманий… невиразний і складний для розуміння». Коли я тепер думаю про свою власність, то дедалі більше пов'язую її з часом, тим людським односпрямованим місцевим часом, із яким ми всі стикаємося і який, подейкують, завершується смертю. Не лише термодинамічні, а й медичні процеси часто не можна відмінити. Рано чи пізно ми всі це безпосередньо з'ясуємо.
Пишучи «Ентропію», я загалом цим не переймався. Я був більше зайнятий тією безліччю надуживань, які вчинив на папері, зокрема нагромадженням слів. Не обтяжуватиму вас детальним обговоренням усіх надуживань у цих оповіданнях, хіба лише скажу, як мене засмучує та кількість вусиків-пагінців, які постійно з'являються. Я і досі не певен, що таке вусик-пагонець. Думаю, я запозичив це слівце в Т. С. Еліота[19]. Я особисто нічого не маю проти вусиків-пагінців, але моє надмірне використання цього слова — гарний приклад того, що може статися, коли витрачаєш забагато часу й енергії тільки на слова. Це часто й переконливо радять усі й усюди, але саме моя помилка в тодішній хибній послідовності дій полягала в тому — вірте чи ні, — що я переглядав тезаурус і відмічав слова, які звучать круто, хіпово чи, ймовірно, створять мені гарний імідж. При цьому я не переймався тим, щоб дізнатися зі словника, що вони означають. Звучить дурнувато, бо так воно й було. Принагідно згадую про це лише тому, що інші, можливо, так чинять, навіть поки ми це обговорюємо, і їм, може, буде якась користь з моїх помилок.
16
Джеймс Клерк Максвелл (1831–1879) — шотландський науковець, який створив, зокрема, теорію електромагнітного поля. У «Виголошенні лоту 49» Пінчон згадує про демона Максвелла — уявний експеримент, запропонований 1867 року, що мав на меті проілюструвати вдаваний парадокс другого закону термодинаміки (закон про збільшення ентропії в ізольованій системі).
17
Пітер Ґатрі Тет (Тейт) (1831–1901) — шотландський математик і фізик, який учився разом із Максвеллом і товаришував із ним усе життя. Досліджував теорію кватерніонів, топологію, теорії функцій і ймовірностей, а також термодинаміку і механіку.
18
Джозая Віллард Ґіббс (1839–1903) — американський математик і фізик. Його ім'ям названо парадокс Ґіббса — фізичний парадокс, який описує неоднакову поведінку ентропії під час змішування однакових і неоднакових частинок. Ґіббс з'являється у романі Пінчона «Супротидення» (2006), де він навчає персонажа Кіта Треверза.
19