Ще один промовистий аспект оповідання — згадки жанрів масової культури, зокрема вестернів, романів про секс, детективчиків (whodunit[264]) і опереток. Як зазначають дослідники, Дрібна Квіточка (little Buttercup[265]) — це алюзія на місіс Кріппс, що має таке ж прізвисько в комічній опері «Корабель Її Величності "Пінафор”» (1878) вікторіанських митців Вільяма Ґілберта і Артура Саллівана. Заголовок іншої оперети Ґілберта і Саллівана «Пірати Пензанса» («The Pirates of Penzance», 1879) Пінчон використав для імені важливого персонажа «Гравітаційної райдуги» — Джефрі «Пірата» Прентіса (Geoffrey «Pirate» Prentice). Загалом один з головних Пінчонових прийомів сюжетотворення — переробка різноманітних жанрів популярної літератури (найчастіше — детективу). У цьому він цілковито підтримує заклик американського критика Леслі Фідлера, який 1968 року спонукав постмодерністів заповнювати прогалину між читачем і письменником, поєднуючи жанри масової літератури з елітарною модерністською творчістю.
Пінчон продовжив поєднувати форму і зміст масліту з модерністською поетикою в оповіданні «Низовина», яке вперше з'явилося в антології «Нью Ворлд Райтінґ» (1960, № 16). Пінчон знову дає головним персонажам значущі імена: Сінді — скорочено від Синтії, одного з імен Артеміди, сестри Аполлона, Денніс — варіант імені Діоніс, тож в оповіданні розігрується специфічний ніцшеанський аполлонійсько-діонісійський конфлікт[266]. У творі також протиставлено «безплідну землю» (поема Т. С. Еліота), де Денніс почувається кротом, і море, яке втілює сміттєзвалище, де живе циганка Нерісса. Вона, вочевидь, є нереїдою, морською німфою, а отже, своєрідним втіленням Деннісових мрій про море («низовину»), адже з Неріссою головний герой спускається на самісіньке дно. Навіть ім'я щурихи — Гіацинт (гіацинтовий сад і «гіацинтову дівчину», між іншим, згадано і в Т. С. Еліота) — багатозначне, адже так звали юного красеня, який змагався з Аполлоном. Така символічна зміна гендерних ролей — теж одна з рис поетики Пінчона, прийом «викривленого дзеркала».
У цьому оповіданні Пінчон уперше звертається до теми контркультури та «підземного світу» (underworld), розповідаючи про терористичну групу «Сини червоного апокаліпсису», які готувалися до революції, облаштувавши собі вигадливу базу під сміттєзвалищем. Подібні приховані спільноти є в кожному творі Пінчона, у «Нетямущому учні» — це, зокрема, Внутрішня хунта в «Таємній інтеграції» (де, між іншим, теж згадано величезний смітник). У романі «Виголошення лоту 49» автор у певний спосіб метафоризує сміття, називаючи таємну поштову службу WASTE (англ. «відходи, брухт»), поштові скриньки якої замасковані під сміттєві баки.
Літературознавці здебільшого ставляться до цього твору як до певної пародії на «Безплідну землю» у стилі Набокова (Ч. Голландер), а Фленджа трактують як згадувану Т. С. Еліотом карту таро, на якій зображено фінікійського моряка-потопельника. Однак побутують й інші оригінальні інтерпретації. Так, наприклад, Роберт Голтон пропонує аналізувати «Низовину» в контексті головної проблеми американських 50-х — конформізму та його зворотного боку — відчуження. Флендж і Левін потрапили в замкнутий ланцюг (closed circuit) родини та роботи, де намагаються бути мужніми, як Марлон Брандо, але натомість відрощують пивне черевце і втрачають мужність, поступаючись маскулінним жінкам (цікаво, що Пінчон порівнює Квіточку і Сінді з собаками). Прагнучи розірвати цей ланцюг погодження (yesmanship) та вирватися зі світу WASP[267], успіху й переможців (саме тому важливою є назва юридичної фірми, де працює Флендж), вони тікають до протилежного: згори вниз, від кар'єри до безробіття, від соціуму до відлюдництва. Рішення Фленджа відростити бороду — це ще й «знак нонконформізму та мужності» (Р. Голтон). Загалом сюжет «Смерті і милості…» — це ще один варіант втечі, але вже у формі «короткого замикання» (short circuit) у ланцюгу.
264
265
266
1968 року Джек Керуак в американській телепрограмі «Лінія вогню», розмірковуючи про вплив бітників на хіпі, порівняв своє покоління зі «своєрідним діонісійським рухом у сучасній цивілізації».
267
WASP (