Оповідання Пінчона — доволі строкаті й різні, проте в них є багато спільного. Деякі дослідники відзначають, що в усіх текстах є психоаналітична лінія, щоправда, здебільшого пародійна: як-от образ Джеронімо Діаса з «Низовини» чи символічні три поверхи в «Ентропії» — Воно (Сол), Я (Фрикадель) та Над-Я (Каллісто) тощо. Проте жоден пінчонознавець, за винятком Чарлза Голландера[275], поки не запропонував аналізу збірки «Нетямущий учень» як цілісного висловлювання. Версія Голландера напрочуд витончено й переконливо об'єднує малу прозу Пінчона з його великими творами темою історичної несправедливості та своєрідної «художньої помсти». Він пропонує вбачати у збірці автобіографічно-політичне висловлювання про занепад старого ладу, де автор записує свій рід до тих «спадкопозбавлених» династій, що заклали основи Америки, але програли боротьбу новому, аморальному ладу панування корпорацій, машин і, зрештою, «чистої бездуховності».
Як відомо, Вільям Пінчон засновував Спрінґфілд разом з Майлзом Морґаном (1616–1699), пращуром Дж. П. Морґана (1837–1913) — американського підприємця, банкіра, фінансиста і переконаного республіканця, який, зокрема, брав участь у створенні корпорації «Дженерал Електрик» (у «Низовині» не випадково згадано холодильник саме цього виробника). Чарлз Голландер також вважає, що у слові «морганатичних» в оповіданні «Таємна інтеграція» також зашифровано прізвище фінансиста (один з художніх методів Пінчона — опосередкований інтертекстуальний натяк). Із капіталом Морґанів, вочевидь, мала зв'язок одна з найбільших американських брокерських фірм «Пінчон і Ко» (заснована родичами письменника), яка збанкрутувала в 30-х роках XX століття. Цікаво, що перше американське факсимільне видання «Селестини» Рохаса в 1909 році мало присвяту Дж. П. Морґану, який надав видавцям примірник 1499 року з власної бібліотеки. Дім Морґана фінансував також уряди окремих країн, зокрема румунського короля Кароля II (1893–1953), який, як вважає Голландер, став прототипом для вигаданого короля Юрйо в «Таємній інтеграції». 1940 року Кароль II втратив владу в країні, позбувшись британської підтримки, й емігрував з Румунії разом з коханкою Магдою Лупеску (у «Смерті і милості…» таке прізвище має лікар, який іде, лишаючи помешкання Зіґелю). Важливо, що оджибва, каджуни, цигани, аннаміти, повстанці-махдисти та «кольорові» — це теж субкультури, які щось втратили, їх теж позбавили «спадку» — території чи влади. Тому образи споруди як лабіринту і дому, що з'являються в кожному оповіданні, — це також символи зв'язку/розірваності поколінь, пов'язаних з чужою чи власною територією.
Усі книги Томаса Пінчона — це один текст-лабіринт, метаісторичний палімпсест, де персонажі існують династіями, сюжети починають розвиватися в одному творі, а завершуються в іншому. Мова його текстів — тема для окремого дослідження, проте літературознавці та просто уважні читачі помітили, що в усіх Пінчонових романах (за винятком найновішого — «Кривава межа», 2013) трапляється морський термінологічний вислів «single up all lines» (англ. буквально «заміняти подвійні швартови одиничним»). Як відомо, кораблі в доках прив'язують двома тросами, а коли треба відпливати, то спочатку відв'язують один швартов, а потім другий, тож цей вислів можна перекласти як «відшвартовуватися» чи «віддати кінці». У Пінчона ця багатозначна фраза фігурує, певно, як своєрідний ностальгійний спогад про молодість, а також як текстуальний сигнал до початку чогось нового, вирушання на пошуки пригод і заклик до читача «об'єднати всі рядки й теми в одне ціле» (так теж можна дослівно передати цю фразу). У збірці «Нетямущий учень» натомість двічі трапляється інший важливий вислів — військовий термін достеменно непроясненого походження «up goes the balloon». Через відсутність сталого українського відповідника перекладаю його як «бити на сполох», оскільки цей британський вислів, що виник під час Першої або Другої світової війни, означає «загострення ситуації; різку зміну обставин, коли ситуація раптово стає серйозною чи навіть критичною». Є історичні свідчення, що коли англійці очікували швидкої та неминучої атаки супротивника, над місцями пересування ворожої армії випускали розвідувальні аеростати для спостереження, які маркували військові маневри, щоб їх було легко побачити. Інша версія пояснює виникнення цього вислову тим, що над британськими містами підіймали на сталевих тросах величезні заслонні аеростати, які мали відлякати ворожі бомбардувальники, що ризикували порізати крила міцними тросами. Цей вислів дуже пасує апокаліптичному настрою кінця XIX і першої половини XX століття, про які пише Пінчон, адже тоді люди жили в постійному очікуванні війни та настійному страху перед Бомбою. Також обидві фрази показують, як письменник працює зі словом: навіть специфічні, вузько-спеціалізовані терміни стають для нього метафорами та набувають сакрального або політичного значення.
275
Hollander Ch. Pynchon's Politics: The Presence of an Absence // Pynchon Notes. — 1990. — № 26-27