Джессіка Таунсенд
Невермур. Випробування Морріґан Кроу
Пролог
Журналісти прибули раніше, ніж труна. Вони почали з’являтися біля воріт звечора, і до світанку зібралася ціла юрба. О дев’ятій вони вже нагадували бджолиний рій.
Близько полудня Корвус Кроу пройшов відстань від парадних дверей свого дому до високої залізної огорожі, яка не пускала журналістів далі.
— Канцлере Кроу, чи вплине це на ваші плани брати участь у виборах?
— Канцлере, коли буде поховання?
— Президент уже висловив співчуття?
— Ви відчуваєте полегшення цього ранку, канцлере?
— Будь ласка, — перервав їх Корвус, піднімаючи руку в шкіряній рукавичці, щоб заспокоїти юрбу, — будь ласка, я хотів би зачитати звернення від імені своєї родини.
Він витягнув папірець із кишені ділового чорного костюма.
— Ми хочемо подякувати вам, громадянам нашої великої Республіки, за вашу підтримку протягом останніх одинадцяти років, — читав він із виразною владною інтонацією, відточеною роками наведення тиші в Уряді. — Це був час випробувань для нашої родини, і, без сумніву, цей біль нагадуватиме про себе ще довго.
Він зупинився, щоб відкашлятись, і на мить підвів очі на мовчазну публіку. Перед ним рясніло море об’єктивів і допитливих очей. Невпинна атака спалахів і клацань.
— Утрату дитини тяжко пережити, — продовжував він, — не лише родині, але й городянам Джекалфакса, які поділяють наше горе. — Щонайменше п’ятдесят пар очей здійнялися вгору, і ніякові покашлювання перервали несподівану тишу. — Але цього ранку ми зустрічаємо Дев’яту Еру Зимноморської Республіки і знаємо, що найгірше позаду.
Раптом тишу над натовпом прорізало гучне каркання. Плечі здригнулись, обличчя скривились, але ніхто не підвів очей до неба. Птахи кружляли весь ранок.
— Восьма Ера забрала в мене кохану дружину, а тепер ще й єдину доньку.
Знову різке каркання. Якийсь журналіст упустив мікрофон, який він тицяв в обличчя канцлерові, і заметушився, щоб підняти його. Він почервонів і пробурмотів вибачення, на що Корвус не звернув уваги.
— Проте, — продовжив він, — вона забрала з собою небезпеку, сумніви та відчай, які труїли її життя. Моя… люба Морріґан, — він зробив паузу, обличчя його скривилося, — нарешті знайшла спокій, тож і нам уже настав час його знайти. Місто Джекалфакс, як і весь Великий Вовчезем, знову в безпеці. Нам нема чого боятися.
Приглушені голоси в натовпі видавали невпевненість, а стрімка атака спалахів камер, здавалось, уповільнилася. Канцлер підвів на них очі, моргаючи. Його папірець шелестів від легких поривів вітру, а може, це просто тремтіли його руки.
— Дякую. На ваші запитання я не відповідатиму.
Розділ перший. Проклята Кроу
Кухонний кіт помер, і все через Морріґан.
Вона не знала, коли і як це сталося. Думала, він міг з’їсти щось отруйне вночі. Жодних знаків, що вказували б на напад собаки або лисиці, не було. Якщо не враховувати засохлої крові в куточку його рота, він мав вигляд, ніби спав, проте був холодний і заціпенілий.
Коли Морріґан знайшла його тіло в слабкому світлі зимового ранку, вона присіла поруч навпочіпки, і глибока зморшка залягла поперек її лоба. Дівчинка провела рукою по його чорній шерсті, від маківки до кінчика пухнастого хвоста.
— Пробач, кухонний коте, — пробурмотіла вона.
Морріґан думала, де найкраще поховати кота і чи може вона попросити в Бабусі трохи гарного полотна, щоб загорнути його. Мабуть, краще не просити, вирішила вона. Морріґан візьме одну зі своїх нічних сорочок.
Кухарка відчинила задні двері, щоб віддати вчорашні недоїдки собакам, і присутність Морріґан так її злякала, що відро ледь не випало з рук. Жінка побачила мертвого кота і стиснула губи.
— Добре, що це сталося не зі мною. Ліпше його, ніж мене, хвала Божественному, — пробурмотіла вона, постукала по дерев’яному одвірку й поцілувала кулон, який завжди носила на шиї. Вона скоса глянула на Морріґан. — Мені подобався цей кіт.
— Мені теж, — відповіла дівчинка.
— Авжеж! Я бачу наскільки, — в голосі Кухарки з’явилися гіркі нотки, і Морріґан помітила, що вона повільно подалась назад. — Давай заходь. На тебе чекають у кабінеті.
Морріґан побігла в дім, зупинившись на хвильку біля дверей, що вели з кухні до передпокою. Вона побачила, як Кухарка взяла шматочок крейди і написала «Кухоний кіт помер» на дошці в самому кінці списку, до якого зовсім нещодавно ввійшли зіпсована риба, серцевий напад старого Тома, повені на півночі Квітучого Краю і плями від соусу на найкращій скатертині.