Єдина людина в кімнаті, молодий чоловік у формі Тролезею, що хоча б наполовину виглядав тролем (його пальці тяглися по підлозі), запропонував їм тацю з сендвічами, щойно вони ввійшли.
— Сенніч? — хрюкнув він.
— Ні, дякую, — сказав Юпітер. Морріґан похитала головою. Напівтролю стало нудно, і він пішов.
Морріґан глибоко вдихнула, стиснула руки в кулаки і почала добирати слова, щоб висловити свою злість, коли Юпітер заговорив.
— Я знаю, знаю. Пробач мені. Будь ласка, пробач мені, Моґ. Я знаю, як це дивно. — Його очі були сповнені каяття, він говорив заспокійливим голосом і прикривався руками: не бий, не стріляй. — Послухай. Це стане ще більш дивним, і немає часу пояснювати. Але я клянусь тобі — клянусь, — коли це все закінчиться, я відповім на кожне твоє запитання в усіх болісних деталях. Але ти повинна бути терплячою і довіритись мені ще зовсім ненадовго, незважаючи на думку, що я цього, може, й не заслуговую. Добре?
Морріґан хотіла накричати на нього, сказати, що ні, ні, це зовсім не добре, це протилежне від добре — але вона не стала. Замість цього вона зачепила його мізинець своїм, дивлячись йому прямо в очі.
— Кожне запитання. Болісна деталь. Обіцяєте на мізинчиках?
— Обіцяю.
Через декілька секунд двері розчинились, і Старійшини влетіли до кімнати з суворими й незворушними обличчями, а їхні плащі роздувалися в них за спинами. У кожного на комірці був пришпилений значок із літерою Д.
— Як давно ти знаєш? — запитала Старійшина Квінн. — Очевидно, ти знав це ще до Вечоріння, але скільки до цього? Дні, тижні? Місяці? Роки?
Юпітер підняв руки.
— Старійшино Квінн, я розумію, що ви здивовані, але…
— Здивована! Здивована?! — Здавалося, крихітна жінка виросла на десяток сантиметрів, коли втупилась у Юпітера, тицяючи пальцем йому в обличчя. Морріґан хотілось її підбадьорити. «Скажіть йому, стара леді». — Юпітере Амантіусе Норт, я навчала твого наставника. Я навчала наставника твого наставника! Я знаю тебе з одинадцяти років, незліченну кількість разів рятувала тебе від вигнання — навіть давала тобі рекомендації до Ліги дослідників, і так ти мені віддячуєш?
— Пробачте мені, але яка різниця? — Юпітер пригладив волосся рукою, хитро посміхаючись, поки жінка сердито ходила навколо нього. — Що ви могли б із цим зробити? Хіба могли б щось змінити?
Старійшина Квінн бризнула слиною і зупинилась.
— Ну, ні, звичайно ні, але було б непогано попередити! Я стара жінка, Норте, і ти ледь не довів мене до серцевого нападу.
Серцевий напад? Морріґан зупинила погляд на очах Юпітера. Що показане ним так шокувало Старійшин?
Він виглядав винним.
— Пробачте, Старійшино Квінн. Я просто не хотів робити нічого такого, що могло б завадити зборам, я не знав, чи, тобто, це не зовсім… — Він затнувся і безпомічно стенув плечима. — Я ще ніколи цього не робив.
— Коли почалися збори? — запитав Старійшина Вонґ, не зводячи очей з Морріґан.
— Важко сказати точно, — сказав Юпітер. — Рік чи два тому? Напевно, Зими Дев’ятого чи Весни Одинадцятого? Я платив працівникам маєтку Кроу за інформацію — наставникам, прибиральникам і все таке. Проблема в тому, що вони такі забобонні, було важко відрізнити справді Дивообрані події від безглуздих вигадок. Кухарка була переконана, що Морріґан убила садівника, чхнувши на нього. Дурниці.
— Де всі інші? — запитала Старійшина Квінн.
— Інші? — здивовано подивився на неї Юпітер.
Вона підняла брову.
— Ти добре знаєш, про що я тебе питаю, Норте.
— Ага, інші. — Він прокашлявся. — Так. Троє інших із реєстру.
— І вони?..
— Не подавали ніяких знаків, — рішуче сказав Юпітер. — Не варті зусиль.
Морріґан насупилася. «Троє інших із реєстру»… Він говорив про трьох із Реєстру Проклятих Дітей? Він урятував її й залишив їх Переслідувачам з Диму й Тіні, тому що вони «не варті ніяких зусиль»? Вона не хотіла в це вірити.
— І крім твоїх забобонних домашніх шпигунів, Норте, — сказала Старійшина Квінн, — ще якісь переконливі докази?
— Відповідно до Мережі Зимноморських Новин, скорочення дивії на Світлопівдні і Східноспіві почалися близько вісімнадцяти місяців тому. Проте з Зими Десятої до Зими Одинадцятої рідне містечко Морріґан переживало рекордне підняття густоти дивії, й енергетична криза Республіки його не зачепила. До самого Вечоріння, тобто до того моменту, коли показники Джекалфакса різко впали. — Він замовк, блиснувши очима на Морріґан. — До ночі Вечоріння, якщо точніше. Близько дев’ятої години.