— Можу порадити кількох чудових дитячих психологів у районі Великого Джекалфакса.
Нова соціальна працівниця не доторкнулась до свого чаю з печивом. Того ранку вона дві з половиною години їхала зі столиці поїздом і йшла від станції до маєтку Кроу під нестерпною мрякою. Її мокре волосся злиплось, плащ промок наскрізь. Морріґан намагалась вигадати кращі ліки від цієї біди, ніж чай з печивом, проте, схоже, це не цікавило жінку.
— Я не готувала цей чай, — сказала Морріґан, — якщо це вас хвилює.
Жінка пропустила її слова повз вуха.
— Доктор Філдінг відомий своєю працею з проклятими дітьми. Ви мали про нього чути. Ще рекомендую доктора Лювеллін, якщо вам потрібен більш м’який, материнський підхід.
Батько Морріґан нервово прокашлявся.
— Думаю, в цьому немає потреби.
Ліве око Корвуса почало злегка смикатися — це траплялося лише під час таких обов’язкових щомісячних зустрічей. Для Морріґан це було ознакою того, що він ненавидить ці зустрічі так само, як і вона. Окрім цього, єдине, що батько з дочкою мали спільного, — це чорне як смола волосся і горбкуватий воронячий ніс.
— Морріґан не потрібні консультації, — продовжив він, — вона тямуща дитина. І добре розуміє свою ситуацію.
Соціальна працівниця кинула швидкий погляд на Морріґан, яка сиділа поруч на дивані й намагалася не нервуватися. Ці візити завжди тяглися так довго.
— Канцлере, не хочу бути грубою, але… час летить швидко. Експерти одностайно вважають, що настає останній рік цієї Ери. Останній перед Вечорінням.
Морріґан відвернулась і подивилась у вікно, намагаючись на щось відволіктися, як вона завжди робила, коли хтось згадував слово на В.
— Ви повинні розуміти, що це важливий перехідний період для…
— У вас є список? — спитав Корвус, уже не намагаючись приховати нетерпіння. Він демонстративно дивився на годинник, що висів у його кабінеті.
— З-звісно. — Вона витягла аркуш зі своєї папки лише з легким тремтінням рук.
«А вона непогано тримається, — подумала Морріґан, — адже це тільки другий її візит». Та, що була до неї, весь час говорила майже пошепки й розцінила пропозицію присісти поруч із Морріґан як смертельний вирок.
— Прочитати вголос? Цього місяця список досить короткий — і це дуже добре, міс Кроу, — холодно додала вона.
Морріґан не знала, що й казати. Вона не відповідала за те, чого не могла контролювати.
— Почнімо з випадків, які вимагають грошової компенсації: міська рада Джекалфакса просить сімсот кредів за пошкодження альтанки під час бурі.
— Я думав, ми вже узгодили, що природні катастрофи не обов’язково означають втручання моєї доньки, — сказав Корвус. — Он виявилося, що лісова пожежа в Ульфі була підпалом. Пам’ятаєте?
— Так, канцлере. Однак є свідок, який стверджує, що в цьому випадку вина лежить на Морріґан.
— Що за свідок? — спитав Корвус.
— Працівник пошти підслухав, як міс Кроу говорила своїй бабусі про чудову погоду, якій радіє Джекалфакс. — Соцпрацівниця глянула у свої записи. — І за чотири години почався град.
Корвус тяжко зітхнув і відкинувся у своєму кріслі, роздратовано поглянувши на Морріґан.
— Зрозуміло. Продовжуйте.
Морріґан насупилась. Вона не пригадувала «чудової погоди, якій радіє Джекалфакс». Але добре пам’ятала, як повернулась до Бабусі й сказала: «Спекотно, правда?» — і все. Це було зовсім не те саме.
— Місцевий житель Томас Бретчетт нещодавно помер від серцевого нападу. Це був…
— Наш садівник, я знаю, — перебив її Корвус. Жахлива ситуація. Тепер без нього страждають гортензії. — Морріґан, що ти зробила зі старим?
— Нічого.
Корвус поглянув скептично.
— Нічого? Зовсім нічого?
— Я казала йому, що квітники дуже гарні, — відповіла Морріґан, хвилину подумавши.
— Коли?
— Близько року тому.
Корвус і соцпрацівниця обмінялися поглядами, і жінка тихо зітхнула.
— Його родина виявилася дуже ласкавою стосовно цього інциденту. Вони просять лише відшкодувати витрати на похорон, забезпечити його онукам навчання в університеті й зробити пожертву на користь їхнього улюбленого благодійного фонду.
— Скільки онуків?
— П’ятеро.
— Скажіть, що я заплачу за двох. Продовжуйте.
— Директор… Ах! — Вона аж підскочила, коли Морріґан потяглася вперед, щоб узяти печива, але швидко заспокоїлась, зрозумівши, що дівчинка не намагається встановити фізичний контакт. — М-м… Так, директор підготовчої школи Джекалфакса нарешті вислав нам рахунок за збитки через пожежу. Двох тисяч кредів вистачить, щоб покрити їх?