— За неочікувані пригоди, — вторували йому гості всі як один, спорожняючи свої келихи з рожевим шампанським.
Юпітер усміхнувся прямо до Морріґан через весь натовп, і вона усміхнулась у відповідь, міцно тримаючи парасольку в руках. Цієї ночі для неї все було неочікуваною пригодою.
— А зараз, якщо ви достатньо відважні, запрошую вас приєднатися до мене в освяченій століттями традиції Світання в готелі «Девкаліон». — Він указав на схід. Далеко на обрії народжувалась яскрава лінія золотого світла. — Вимкніть ліхтарі. Настав світанок, і ми побачимо себе освяченими променями його світла.
Один за одним гаснули ліхтарі та люстри. Вимкнулися гірлянди. Юпітер жестом покликав Морріґан, і вони підійшли до краю даху.
Невермур простягався на багато миль у всі напрямки. Морріґан уявила себе на кораблі, що йде океаном будинків, вулиць, людей і життя.
По потилиці вниз пробігли мурашки, сповнені жаху та хвилювань. «Я жива», — подумала вона, і ця думка була настільки безглуздою і прекрасною, що з неї вирвався нестримний сміх, порушуючи тишу навколо. Морріґан було байдуже. Вона відчула, як наповнюється радістю і відчайдушною сміливістю, яка може бути тільки в людини, що обвела смерть круг пальця.
«Це Нова Ера, — подумала вона, сама в це не вірячи. — І я жива».
Жінка зліва від Морріґан вилізла на балюстраду. Вона підняла поділ своєї довгої шовкової сукні та відкрила парасольку над головою. Усі навколо повторили за нею, і поручні заповнилися людьми, які стояли пліч-о-пліч, високо піднявши парасолі та дивлячись на сонце.
— Ступайте безстрашно! — крикнула жінка у вечірній шовковій сукні. І без вагань зістрибнула з даху та плавно спустилась повз усі тринадцять поверхів.
Морріґан злякано повернулась до Юпітера, але він мав напрочуд безтурботний вигляд. Вона готувалась почути знизу крики болю та гучний сплеск, але нічого такого не сталося. Жінка приземлилась, трохи прошкутильгала і видала переможний крик.
«Неможливо», — подумала Морріґан.
— Ступайте безстрашно! — закричав хтось інший, а потім і консьєрж Кеджері, і покоївка Марта.
— Ступайте безстрашно! — закричали всі, і повітря наповнилося хором з цих двох наелектризованих слів.
Вони зістрибували з поручнів одне за одним, доки Морріґан не побачила море парасоль унизу.
Тоді Юпітер, не озираючись, став на поруччя і відкрив свою парасолю. Хлопець, якого вона бачила раніше, виліз на балюстраду поруч із ним.
— Ступайте безстрашно! — крикнули обидва і зіскочили вниз.
Морріґан дивилась, як вони плавно летять. Здавалося, пройшло сто років, поки вони дісталися землі, але зрештою Юпітер із хлопцем безпечно приземлилися на ноги, сміючись і обіймаючись, поплескуючи один одного по спині. Потім він обернувся, щоб поглянути на неї.
Вона чекала, що Юпітер щось скаже, але він мовчав. Ніяких підбадьорливих слів. Ніяких умовлянь або запевнянь. Він просто дивився в очікуванні, що вона робитиме далі.
Морріґан відчувала поєднання паніки і піднесення. Це її другий шанс, початок нового життя, про яке вона ніколи не мріяла. Хіба вона збирається зруйнувати це все, зламавши свої кляті ноги? Або ще гірше — розбитися об землю? Вона обманула Смерть на Вечоріння лише для того, щоб дозволити їй здобути легку перемогу на Світанні?
Існував лише один шлях це перевірити.
Морріґан скинула з себе плащ Юпітера, який упав на підлогу. Вилізши на балюстраду, вона відкрила свою нову парасолю тремтячими руками. Не дивитися вниз, не дивитися вниз, не дивитися вниз. Здавалося, повітря стало прозорішим.
— Ступайте безстрашно, — прошепотіла Морріґан.
Потім вона заплющила очі.
І стрибнула.
Вітер підхопив її у свої обійми. Морріґан відчула сильний приплив адреналіну, поки падала на землю, від холодного вітру волосся обліпило її лице, але врешті вона приземлилася прямо на обидві ноги. Сила удару відбилась у її ногах і вона спіткнулася, але якимось дивом не впала.
Морріґан розплющила очі. Усі гості навколо неї святкували перемогу над силою тяжіння, з гучними сплесками стрибаючи у фонтан, від чого їхні святкові костюми промокали наскрізь. Тільки Юпітер стояв непорушно, дивлячись на Морріґан, і на його обличчі відбивалися гордість, полегшення й захоплення. Так на неї ще ніхто ніколи не дивився.
Вона підійшла до нього, вагаючись, чи обійняти його, чи штовхнути у фонтан. Зрештою не зробила нічого.