Морріґан пробігла очима список імен під фотографією.
— Тут написано, що його звуть Джон.
— М-м-м, Джон Арджуна Коррапаті. Ми називаємо його Джеком.
Морріґан розкрила рота, щоб спитати про пов’язку, але Юпітер обірвав її.
— Краще сама спитай його про це. Щоправда, можливо, доведеться дочекатися весняних канікул, бо я сумніваюся, що він буде десь тут під час першого семестру. Я сподівався, що ви зможете зустрітися сьогодні, але, на жаль, йому потрібно було повернутися до школи.
— Хіба сьогодні не святковий день?
Юпітер глибоко зітхнув.
— Не для нашого Джека. Його третій рік тільки почався, і він наполягав, що всі його однокласники вже повернуться додому з канікул на честь Вечоріння і будуть готуватися до першого іспиту. У школі Ґрейсмарк їх дуже завантажують, — Юпітер провів Морріґан до коридору, зачинивши за ними двері кабінету. — Сподіваюсь, ти погано на нього вплинеш. Може, зайдемо в Димову залу?
— Отже, — Юпітер крутнувся на підборах, тримаючи руки в кишенях, коли вони чекали на ліфт, — Морріґан… Морріґан.
— Так? — Вона подумала, що, може, він нарешті розповість їй про Товариство Дивообраних.
Він підвів голову.
— Гм? О, я просто думаю, що ми можемо зробити з Морріґан. Знаєш, якесь прізвисько. Моррі… Морро… Ні. Моз. Мозза. Моззі?
Двері ліфта відчинилися. Юпітер жестом запросив її всередину і натиснув на кнопку дев’ятого поверху.
— Ні в якому разі, — насупившись, сказала Морріґан, — я не хочу прізвиська.
— Звісно хочеш, усі хочуть… — Його обірвав пронизливий виск, потріскування і покашлювання, що долинали з гучномовця у формі рога в кутку ліфта.
— Доброго ранку, леді, джентльмени і Диво-тварини. Будь ласка, чи міг би гість, що залишив чотирьох альпак в оранжереї, забрати їх, як тільки матиме таку можливість? Покличте Кеджері, якщо вам буде потрібна якась допомога. Дякую.
— Усі хочуть прізвисько, — продовжив Юпітер, коли оголошення закінчилось. — Моє, наприклад, — Великий і Високоповажний Капітан Сер Юпітер Норт, Есквайр.
— Ви самі його для себе придумали?
— Дещо з цього.
— Воно занадто довге, щоб бути прізвиськом, — сказала Морріґан. — Прізвисько — це щось типу Джим або Расті. Це рік потрібен, щоб вимовити всі ці Великий і Високоповажний Капітан Сер Щось Там.
— Тому всі називають мене скорочено — Юпітер, — сказав він. Ліфт здригнувся, зупинився, і вони вийшли. — Справді, чим коротше, тим краще. Подивимось… Мо. Мор… Моґ. Моґ.
— Моґ? — вона поморщила носа.
— Моґ — це чудове прізвисько! — наполягав Юпітер. Він повторював це слово, поки вони йшли довгим коридором. — Моґ. Моґґерс. Моґстер. Так багато варіантів.
Морріґан скривилась.
— Звучить так, наче якась тварина виблювала його і залишила під дверима. То нарешті розкажете мені про Товариство Дивообраних?
— Скоро, Моґ, але…
— Морріґан.
— …спочатку — велика екскурсія.
Димова зала, на радість Морріґан, не була кімнатою, де гостям дозволялося курити. Усе приміщення було заповнене фантастичними різноколірними й ароматними хмарами, які, здавалося, випливали прямо зі стін. Цього дня дим був темно-зеленим, пахнув шавлією («щоб сприяти філософському настрою», як пояснив Юпітер), але розклад на дверях повідомляв, що надвечір аромат зміниться на жимолость («щоб додати романтики»), а пізно ввечері — на лавандовий («для тих, хто страждає від безсоння»).
На двомісній софі драматично розвалився дуже мініатюрний і дуже блідий чоловік, одягнений у все чорне і загорнений у вельветову накидку. Його густо підведені очі були заплющені, кутики вуст опущені, і від нього віяло якоюсь готичною трагічністю. Він відразу сподобався Морріґан.
— Доброго дня, Френку.
— А, Юп, — сказав чоловічок, скорботно глянувши на нього одним оком, — ось і ти. Я саме думав про смерть.
— Я й не сумнівався, — Юпітер був не вражений.
— І про пісні, які я хочу заспівати на день Усіх Святих цього року.
— До нього ще майже цілий рік, і я сказав, що ти можеш заспівати одну пісню, однина, а не пісні, множина.
— І про нестачу свіжих рушників у моїй кімнаті.
— Ти щоранку отримуєш свіжі рушники, Френку.
— Але я хочу два свіжі рушники щоранку, — у голосі Френка звучали нотки роздратування, — мені потрібен ще один для волосся.
Морріґан ледве тамувала сміх.
— Поговори про це з Фенестрою. Ти блискуче впорався минулого вечора — до речі, наше найкраще свято на честь Вечоріння за весь час. — Юпітер схилився до Морріґан, щоб прошепотіти їй: — Френк — мій офіційний планувальник свят. Він найкращий у цьому, але не можна йому про це казати, бо він почне шукати якусь цікавішу роботу.