Квартет скрипалів грав на сходах широкої тераси над галявиною. У великому білому наметі був стіл із цілими горами тістечок з кремом, пирогів і високих желейних скульптур, що аж похитувались, але Морріґан не могла думати про їжу. Хвилювання гризло її зсередини.
Поки вони рухалися натовпом, Морріґан помічала, що люди озираються на них, і на їхніх обличчях були емоції від ввічливого здивування до повного шоку.
— Чому всі дивляться на нас?
— Вони дивляться на тебе, тому що ти зі мною. — Він радісно помахав двом жінкам, які витріщилися на них. — А на мене дивляться тому, що я дуже вродливий.
Більшість кандидатів розбилися на групки. Морріґан трималася поруч із Юпітером.
— Вони не кусаються, — сказав Юпітер, ніби читаючи її думки. — Ну, майже всі. Не наближайся до того хлопця з собачим лицем біля дерева. Можливо, йому ще не вкололи всі ін’єкції.
Біля одного з високих кущів папороті, які були розсаджені по всій галявині, справді тинявся хлопчик із собачою мордою. Також там були хлопець із удвічі довшими за норму руками й дівчинка з довжелезним блискучим чорним волоссям, заплетеним у коси, яке тяглося за нею на багато метрів.
— Не думаю, що це рік цікавих фізичних особливостей, на превеликий їхній жаль, — замислено сказав Юпітер. — Усі ще не відійшли від дівчинки з руками-молотами кілька років тому. Після її випуску на ремонт витратили багато коштів. Думаю, зараз вона професійно займається боротьбою.
Юпітер водив Морріґан садовими стежками, бурмочучи собі під ніс коментарі про всіх навколо.
— Без Чарльтон, — тихо сказав він, обережно кивнувши в бік чоловіка з довгим волоссям, у шкіряних штанах і піджаку зі складками. — Мерзенний чоловік. Тікай він нього, як від чуми.
Біля Беза Чарльтона стояла групка дівчат. Одна з них, що мала густе каштанове волосся і блискучу блакитну сукню, кинула погляд на Морріґан і прошепотіла щось друзям. Вони витріщилися на Морріґан, яка вичавила з себе усмішку, згадавши слова Дами Чанди про перші враження. Дівчата засміялись, але вона не могла зрозуміти, добре це чи погано.
Юпітер узяв дві склянки фіолетового пуншу в офіціанта, що пробігав повз, і вручив одну з них Морріґан. Вона зазирнула всередину і побачила, що там плавають рожеві штуки. Ні — вони там звиваються. У її склянці звивалися рожеві слизькі штуки.
— Вони й повинні звиватися, — сказав Юпітер, помітивши огиду на її обличчі. — Те, що звивається, — смачніше.
Морріґан, вагаючись, зробила перший ковток. Це було дуже смачно — вибух солодкого рожевого світла. Дівчинка саме збиралася це визнати, коли чоловік у шкіряних штанах наблизився до них. Він поплескав Юпітера по спині та поклав важку руку йому на плече.
— Норте! Норте, мій старий друже, — зневажливо посміхнувся він. — Зовсім з глузду з’їхав, Норте? Там Геміш розповів мені, що ти надав пропозицію дитині. Ліга дослідників тобі недоплачує? Чи ти вирішив відкласти свій компас і дозволити комусь іншому стати великим шукачем пригод? Вирішив жити спокійним життям, так?
Чоловік грубо зареготав у свою склянку бренді. Юпітер невдоволено скривився.
— Добридень, Безе, — сказав він з силуваною ввічливістю.
— Це вона, так? — Без покосився вниз, на Морріґан. — Перша кандидатка знаменитого Юпітера Норта. Це сколихне часописи.
Він чекав, що Юпітер представить його, але цього не сталося.
— Чарльтон. Без Чарльтон, — нарешті сказав чоловік. Він урочисто вказав на себе, очікуючи, що Морріґан його впізнає. Зрозумівши, що не дочекається й цього, Без скис. — Як тебе звуть, дівчинко?
Морріґан подивилась на Юпітера. Він кивнув.
— Морріґан Кроу.
— Виглядає трохи жалюгідно, чесно кажучи, Норте, — голосно прошепотів до Юпітера містер Чарльтон, не звертаючи уваги на дівчинку. Морріґан розсердилася. Вона що, мала ходити і постійно усміхатись як ідіотка? — Вона іноземка? Де ти її знайшов?
— Не лізь.
— Містечко Нелізь? Ніколи не чув про таке. — Без нахилився поближче і з блиском в очах змовницьки зашепотів: — Воно в Республіці, так? Таємно провіз її сюди, правда? Давай, розкажи старому другові Безу.
— Так, — сказав Юпітер. — Містечко Нелізь у Республіці Нетвоєділо.