У натовпі тут і там почулося бурмотіння. Хлопчик, що стояв поблизу, прошепотів: «Дивосміт», — і діти, що почули його, мали шокований вигляд.
«Знову Дивосміт», — подумала Морріґан. Ким або чим би воно не було, здавалося, примара Дивосміта охоплювала весь Невермур, і для того, щоб люди з жахом подумали про нього, навіть не треба було згадувати його імені. Мабуть, тому що Морріґан була чужинка у Вільній Державі, вона не могла позбутися думки, що це трохи нерозумно, особливо з огляду на те, що Юпітер казав: його тут не бачили вже понад сто років.
— Але, — вже веселіше продовжувала Старійшина Квінн, — те, що ви отримаєте, коли станете одними з нас, варте цих викликів. — Люди в саду засміялися на знак розуміння. Старійшина усміхнулась і почекала тиші, щоб говорити далі. — Діти, подивіться на своїх наставників. Подивіться навколо, на членів нашої родини Дивообраних і на своїх колег-кандидатів. У всіх вас є дещо спільне. Це щось, що робить вас особливими. Дар, який відрізняє вас від ваших однолітків, друзів. Навіть від вашої родини.
Морріґан ковтнула клубок у горлі. Сотні людей ловили кожне слово Старійшини Квінн. Але чомусь їй здавалося, що ця жінка говорить тільки до неї.
— Зі свого досвіду я знаю, що це може бути самотній шлях. Ох! Як би мені хотілося, щоб ми могли прийняти кожного з вас під наше крило. Але дев’ятьом із вас, хто приєднається до нас наприкінці року, можу пообіцяти можливість стати частиною чогось великого. Родину. Дружбу на все життя. З цього дня ви всі офіційні учасники випробувань у Групі 919 до Товариства Дивообраних. Це будуть довгі й тяжкі часи, але є ймовірність того, що на вас у кінці чекає щось прекрасне. Щасти вам.
Морріґан щосили аплодувала разом з усіма навколо. Родина. Спільнота. Дружба на все життя. Старійшина Квінн і Юпітер читали з тієї самої брошури? Чи вони зазирнули в її серце і прочитали список бажань, про який вона навіть не здогадувалася?
Уперше за весь час Товариство Дивообраних здалося Морріґан справжнім.
Після оплесків більшість наставників і кандидатів повернулися до десертів. Юпітер нахилився до вуха Морріґан.
— Піду зустрінуся із давніми друзями, — сказав він. — А тобі варто піти знайти нових.
Він розвернув її і м’яко підштовхнув до групи дітей, що вешталися з іншого боку Дому Праудфутів.
«Ти можеш це зробити», — подумала Морріґан, підбадьорена обіцянками Старійшини Квінн. Родина. Спільнота. Дружба.
Вона підняла підборіддя й пішла до інших дітей, подумки репетируючи свої слова. Найкраще почати з жарту? Або спробувати більш прямий підхід? Може, просто сказати: «Мене звати Морріґан, хочеш бути моїм другом?» Люди справді так роблять?
На сходах Дому Праудфутів було повно дітей. Кандидатка Беза Чарльтона, Ноель, зверталася до пухкенької дівчинки з гарним обличчям і рожевими щічками.
— Так ти черниця, Анно? — казала Ноель.
— Ні, не черниця. Я живу з черницями — Сестрами Світла. — Щоки дівчинки ще більше порожевіли. — І я Ана, не Анна.
Ноель глянула на своїх друзів, ледве стримуючи сміх.
— Справжні черниці? Ті, що одягаються, як пінгвіни?
— Ні, ні, — Ана похитала головою, і навколо її обличчя затанцювали золоті кучері, що гарно спадали їй на плечі. Ноель смикнулась. Її рука потяглася до власного довгого блискучого волосся, кінчик якого вона почала гарячково намотувати на палець. — Зазвичай вони нормально вдягаються. Чорно-білий одяг призначений лише для недільної церкви.
— О, вони вдягаються, як пінгвіни, лише по неділях, — сказала Ноель. Вона засміялася, озираючись навколо, щоб побачити, кому ще це здалося кумедним. Деякі діти сміялися теж, а найголосніше — висока опецькувата дівчинка з темно-коричневою шкірою, що стояла поруч із нею. Вона просто заливалася реготом, прикриваючи рот обома руками, а її довге чорне волосся, заплетене в косички, впало на одне плече. — А решту днів вони просто носять дешеві потворні сукні, як у тебе? Пінгвіни подарували тобі цю сукню, коли ти стала черницею?