Юпітер голосно засміявся з цієї ідеї, штовхаючи округлі дерев’яні двері й заходячи в освітлений коридор з його запахом вогкості.
— О, я впевнений, тобі дуже сподобається працювати на стару капризну Фен. Але, боюся, Спілці готельєрів Невермура не дуже сподобається дитяча праця.
— Обіцяйте, що подумаєте про це.
— Тільки якщо ти пообіцяєш перестати думати, що ти не потрапиш у Товариство.
— Але якщо я не потраплю…
— Ми поговоримо про це, коли буде привід.
Морріґан зітхнула. «Просто дайте мені пряму відповідь», — подумала вона. Але нічого не сказала.
Юпітер ішов коридором за Морріґан.
— А тепер розкажи мені більше про свого запасливого нового друга. Де, заради всіх Семи районів, він дістав бочку, повну ропух?
Розділ десятий. Нелегалка
Кімната номер 85 на четвертому поверсі повільно ставала спальнею Морріґан. Кожні декілька днів вона помічала щось нове і прекрасне, щось, у що вона моментально закохувалась. Наприклад, підставка для книжок у вигляді русалки, яка одного дня з’явилася на книжковій полиці, або чорне шкіряне крісло у формі восьминога, що обвивало її своїми щупальцями, коли вона читала.
Декілька тижнів тому однієї ночі, поки Морріґан спала, спинка її ліжка, яка раніше була повністю білою, змінилася на вишукану залізну раму, прикрашену орнаментом. Проте, мабуть, «Девкаліон» вирішив, що зробив помилку, адже через два дні дівчинка прокинулася, гойдаючись у гамаку.
Її улюбленою річчю в кімнаті була маленька картина в рамці з яскраво-зеленою желейною скульптурою, що висіла над туалетом.
Спочатку вона думала, що це Юпітер або Фен усе змінювали, щоб перевірити її. Але одного разу вона прокинулась посеред ночі, пішла попити води й на власні очі побачила, як у ванної відростають чотири лапи зі срібними пазурами.
Найдивнішим у цьому всьому було те, що її кімната міняла розмір і форму. Там, де раніше було одне квадратне вікно, тепер з’явилося троє склепінчастих. Одного дня її ванна була розміром з басейн, а саме приміщення — як бальна зала. Наступного дня воно було не більше, ніж стінна шафа.
Через деякий час на вікнах з’явилися вазони з червоними квітами, а поруч — підставка для капелюхів у вигляді скелета із сірою федорою її розміру. Верхню частину каміна обплели густі зарості плюща. Морріґан Кроу вперше в житті відчула, що вона знаходиться саме там, де повинна бути.
Коли минула перша половина весни, до «Девкаліона» прийшов чоловік у брудно-коричневому костюмі. Його вуса закручувалися аж до вилиць, а на грудях яскраво виблискував срібний значок. Він стояв біля стійки консьєржа і, заклавши руки за спину, оцінювально, з неприхованим презирством розглядав фойє.
Кеджері привів Юпітера і Морріґан із Димової зали, де вони сиділи у хмарі темно-зеленої пари (розмариновий дим — «для гострішого розуму»), граючи в карти. Жоден з них не знав правил точно, але Френк пошепки давав поради на вухо Морріґан, а Дама Чанда — Юпітерові, і щоразу, коли хтось вигукував: «Ура!», всі інші супились або кидали щось, і все це, на думку Морріґан, було прекрасним способом провести день.
Коли Кеджері наполіг, що вони мають поспішити до фойє, обидва трохи роздратувались, а коли Морріґан побачила, як вусатий чоловік глузливо посміхнувся до маленької безформної люстри, яка все ще росла, вона розсердилася ще більше.
«Це так грубо, — подумала дівчинка. — Вона ще не готова!»
Люстра поверталася до життя день за днем, але до повного видужання їй потрібно було ще багато часу. На цьому етапі було поки що неможливо зрозуміти, якої вона буде форми. Фенестра приймала ставки. Френк клявся, що це буде чудесний павич, але Морріґан усе ще сподівалась, що люстра знову стане рожевим кораблем, який так подобався Юпітеру.
— А що Смердюк тут робить? — пробурмотів Юпітер до Кеджері, але той знизав плечима і сховався за стійкою консьєржа.
— Хто такий Смердюк? — прошепотіла Морріґан.
— О-ох, я мав на увазі, поліцейський, — тихенько сказав Юпітер. — М-м, певно, не варто називати його Смердюком. А зараз просто дай мені з ним поговорити.
Юпітер підійшов до чоловіка і люб’язно потиснув йому руку.
— Доброго дня, пане поліцейський. Ласкаво просимо до готелю «Девкаліон». Бажаєте зареєструватися?
Чоловік глузливо посміхнувся.
— Не дуже. Ви власник готелю, правильно?
— Юпітер Норт. До ваших послуг.