— Вона не є частиною Товариства…
— Перечитайте ваш довідник з наших законів, Флінті. Стаття дев’яносто сьома, пункт Д: «Дитина, що бере участь у вступних випробуваннях до Товариства Дивообраних, має всі законні підстави вважатися частиною Товариства Дивообраних на період вищезазначених випробувань або доти, доки вона не буде виключена з випробувального процесу». Усі законні підстави. Це означає, що вона вже наша.
Морріґан охопило відчуття виправданого полегшення. «Вже наша». Вона підвела очі на Флінтлока, бо знання того, що закони Товариства Дивообраних на її боці, додало їй сміливості.
Обличчя Флінтлока залилося яскраво-червоним кольором, потім фіолетовим і нарешті білим, спотворюючись люттю. Його вуса затремтіли.
— Поки що. Поки що вона ваша, Норте. Але як тільки вона завалить випробування, я забажаю побачити її документи. — Він пригладив вуса і розправив брудно-коричневий костюм, дивлячись згори вниз на Морріґан так, ніби побачив щось гидке на підошві черевика. — Вона повернеться до своєї брудної Республіки швидше, ніж ви встигнете сказати «Пожалійте». І ви, мій друже, потрапите в таку халепу, що навіть ваше дорогоцінне Товариство не зможе допомогти.
Флінтлок промарширував до виходу з фойє «Девкаліона», спустився сходами переднього двору і зник. Морріґан повернулась до Юпітера, що мав більш напружений вигляд, ніж будь-коли.
— Вони справді можуть мене вигнати? — запитала дівчинка, відчуваючи клубок у горлі. Вона думала про Переслідувачів з Диму й Тіні, про їхні чорні безформні постаті, що з’являлися з темряви. По її потилиці пробігли холодні мурашки. — Що буде, якщо мені доведеться покинути Невермур?
— Не мели дурниць, Моґ, — бадьоро відповів Юпітер. — Цього ніколи не станеться.
Він вийшов із фойє, навіть не глянувши на неї.
Коли Морріґан лягала спати тієї ночі, гамак знову змінився, цього разу на ліжко з дерев’яною рамою, а на ніжках були вирізьблені зірки й місяці. Вона неспокійно спала і бачила сон про Випробувальний Показ. У ньому вона мовчки стояла перед Старійшинами, не в змозі нічого сказати, доки нарешті її потягнув геть Смердюк і передав Переслідувачам під свист і лемент глядачів.
Уранці її ліжко стало простим матрацом. Напевно, у «Девкаліона» ще не склалася остаточна думка про неї.
Розділ одинадцятий. Книжкове Випробування
— Такякийутебедар? — запитав Готорн, напхавши повен рот сирних тостів.
Юпітер дозволив новому другові Морріґан навідати її у готелі «Девкаліон» за умови, що він допомагатиме їй готуватися до майбутнього Книжкового Випробування. Проте досі вони нічого не вивчали, крім самого «Девкаліона». Готорну особливо сподобалися Димова зала (того дня вона була наповнена шоколадним ароматом — «щоб піднімати настрій»), Дощова кімната (незважаючи на те, що він не взяв із собою гумових чобіт і тепер його змоклі штани прилипали до колін) і театр. Насправді не сам театр, а скоріше гардеробні за кулісами. На стінах висіли ряди костюмів, і кожен з них дарував власнику особливу інтонацію і кумедну манеру ходи, від якої було складно відвикнути. Готорн ще півгодини кружляв коридорами після того, як зняв із себе костюм Золотоволоски.
Тепер вони сиділи за кутовим столиком на шумній кухні готелю «Девкаліон», наповненій галасом і криками кухарів, що поспішали виконати замовлення. На думку Морріґан, це було не найкраще місце для підготовки до іспиту, але Фен не дозволила їм обідати в бібліотеці, а перед цим Кеджері оголосив, що в їдальні сила тяжіння припинила свою дію на невизначений термін.
— Який… який у мене дар? — Морріґан знала напам’ять це жахливе запитання. — Хм, я не знаю.
Готорн кивнув, продовжуючи гучно жувати і ковтати.
— Можеш не розказувати. Багато хто з кандидатів залишає це в секреті. Так вони мають перевагу у Випробувальному Показі.
— Не через це, — швидко сказала Морріґан. — Не думаю, що він у мене є.
— Повинен бути, — сказав він, суплячись і смачно допиваючи склянку молока. — Твій наставник не може відправити тебе на змагання, якщо в тебе немає дару. Це проти правил.
Одна думка все ніяк не покидала Морріґан. Чи її дар якось пов’язаний із прокляттям? Їй дуже хотілося спитати думки Готорна про це, але вона більше не могла говорити про прокляття. Вона обіцяла Юпітеру.
— Думаю, якби він у мене був, я би про це знала. — Морріґан відкусила маленький шматочок сендвіча. Вона втратила апетит. «Мати друга хоча б на п’ять хвилин було гарно», — гірко подумала вона. Напевне, Готорн радше став би дружити з хлопчиком із мордою пса.