— Але спершу: чутки про неминучі скорочення дивії викликають дедалі більші заворушення в столиці, — продовжував гугнявити диктор. — Представник корпорації «Сквол» цього ранку публічно висловився на прес-конференції.
— У корпорації «Сквол» немає жодної кризи, — сказав м’який чоловічий голос крізь фоновий шум та базікання журналістів. — Я рішуче наголошую, що чутки про дефіцит енергії в Республіці не відповідають дійсності.
— Зізнайся! Скажи відверто! — крикнув хтось іззаду.
Чоловік трохи підвищив голос:
— У Республіці досить дивії, як і будь-коли. І ми продовжуємо пожинати дари цього щедрого природного ресурсу.
— Містере Джонс, — звернувся до нього журналіст. — Як ви відповісте на повідомлення стосовно масових перебоїв з енергією та несправності техніки видобутку дивії в округах Світлопівдень і Східноспів?
— Чи Езра Сквол у курсі проблеми? Чи вийде він на люди, щоб публічно визнати її?
Містер Джонс прокашлявся.
— Знову ж таки, це лише безглузді чутки й залякування. Наші ультрасучасні системи контролю не показують жодного дефіциту дивії, і перебоїв у функціонуванні дивійних пристроїв немає. Державна мережа залізниць, дивоносна система охорони здоров’я, а також енергосистема функціонують ідеально. Що ж до містера Сквола, то він прекрасно розуміє, що корпорація «Сквол» несе величезну відповідальність, оскільки єдиним джерелом енергії для нашої країни є дивія та її продукти. Ми, як завжди, виконуємо свої обов’язки…
— Містере Джонс, не раз виникали припущення стосовно причетності проклятих дітей до дефіциту дивії. Як ви це можете пояснити?
Морріґан упустила ручку.
— Я… я не певен… Я не зовсім розумію, про що ви, — сказав збентежений містер Джонс.
А тим часом журналісти насідали:
— У Світлопівдні та Східноспіві зареєстровані три прокляті дитини, на відміну від округу Квітучого Краю, у якому наразі немає проклятих дітей і якого не торкнувся дефіцит дивії. У Великому Вовчеземі також зареєстрована проклята дитина — донька чільного політика Корвуса Кроу. Чи це означає, що той округ буде наступною жертвою кризи?
— Повторю, немає ніякої кризи…
Морріґан застогнала і вимкнула радіоприймач. Тепер її звинувачують у тому, чого ще навіть не сталося. Скільки листів із вибаченнями їй доведеться написати наступного місяця? Від цієї думки руку звела судома.
Вона зітхнула й підняла ручку.
Шановне Мармеладне товариство Джекалфакса!
Вибачте за мармелад.
Щиро
М. Кроу
Батько Морріґан — канцлер Великого Вовчезему, найбільшого з чотирьох округів Зимноморської Республіки. Дуже зайнятий і страшенно діловий, він зазвичай працював навіть у тих рідкісних випадках, коли з’являвся вдома на вечерю. З обох боків від нього сиділи Правий і Лівий, його постійні та всюдисущі асистенти. Корвус мав звичку звільняти своїх помічників і наймати нових, тому одного разу він припинив запам’ятовувати їхні імена.
— Відправ нагадування генералові Вілсону, Правий, — сказав батько саме тоді, коли Морріґан сіла за стіл до вечері. Навпроти сиділа її мачуха Айві, а на іншому кінці столу — Бабуся. На дівчинку ніхто не дивився.
— Його відділ повинен подати на розгляд кошторис для будівництва нового польового шпиталю не пізніше ніж на початку весни.
— Так, канцлере, — сказав Правий, тримаючи примірники блакитної тканини в руках. — А як щодо нової оббивки у ваш кабінет?
— Лазурова підійде, гадаю. Поговоріть про це з моєю дружиною. Вона в таких речах експертка. Так, кохана?
Айві променисто всміхнулась.
— Барвінковий, любчику, — сказала вона з дзвінким хихотінням, — пасуватиме до твоїх очей.
Мачуха Морріґан не була схожа на жительку маєтку Кроу. Накручене золоте волосся та засмагла шкіра (згадка про літній відпочинок, який вона провела, «знімаючи стрес» на розкішних пляжах південного сходу Квітучого Краю) різко контрастували з синяво-чорним волоссям та хворобливо-блідим відтінком шкіри родини Кроу. Ті ніколи не засмагали.
Морріґан вважала, що саме тому Айві так подобалась батькові. Вона зовсім не схожа на них усіх. На тлі похмурої їдальні Айві здавалась екзотичним витвором мистецтва, який Корвус привіз із відпустки.
— Лівий, є новини із Шістнадцятого табору щодо спалахів кору?
— Спалахи кору ліквідовано, пане, але вони все ще зазнають перебоїв з енергією.
— Часто?
— Раз на тиждень, може, двічі. У прикордонних містечках зростає невдоволення.