БАЦ!
БАЦ!
БАЦ!
Морріґан обернулася і побачила, як фіолетові мішені вибухали скрізь, де кандидати до них торкалися. Кожна з них випускала хмару яскравої пудри на обличчя й одяг кандидата, фарбуючи його у фіолетовий. Пил, колір і шум заповнили повітря.
Так ось для чого білий одяг. У кінці випробування сто п’ятдесят кандидатів-переможців будуть забарвлені в усі кольори веселки… і будуть сто п’ятдесят чистих, білих сумних діток.
«Але не я, — гнівно подумала Морріґан, нахиляючись до Фенестри. — Я буду зелена».
Вони проминули море фіолетових і синіх мішеней — деякі звисали з дерев і дорожніх знаків, деякі застрягли на стінах низеньких будівель, деякі просто стояли на бруківці — і швидко дістались до бірюзової секції. Тут було складніше знайти мішень, але все ж вони були щедро розсипані довкола.
Фен мчала так швидко, що вони вже залишили половину натовпу позаду, але багато хто наполегливо прямував уперед. Серед них Морріґан з прикрістю побачила Ноель Деверо з лівого боку й, очевидно, заклятих ворогів Фен, носорога і його вершника — з правого. Гніда кобила Ноель летіла зі швидкістю вітру.
Тим часом виявилося, що Фен мала рацію щодо носорога. Він був справжньою проблемою. Він дико мчав і, коли його заносило вбік, не звертав жодної уваги на те, що міг когось збити або влучити в когось своїм небезпечним рогом. Він не просто намагався дістатися до золотої мішені. Він намагався вибити з колії всіх учасників змагання до того, як вони опиняться на площі Відваги.
Це розумно, вирішила Морріґан. Підло, але розумно. Від Східної, Північної та Південної брам до цих мішеней їхали інші кандидати, які могли б опинитися на площі одночасно з ними. Золотих мішеней не вистачить на всіх, і на площі Відваги запанує хаос. Морріґан пораділа, що вони з Фен прямують до зелених.
Але в зеленій секції Фен не загальмувала. Вони не повернули на вулицю Мейг’ю, як казав Юпітер. Натомість стрімко пролетіли далі, до жовтої секції. Мішеней ставало все менше, і вони траплялися все рідше. Якщо вони не вдарять одну з них зараз, скоро все пропустять. Але Фен продовжувала бігти прямо крізь жовті мішені, потім оранжеві і, здавалось, не збиралася зупинятись.
— Фен! — нарешті закричала Морріґан. — Фен, стоп! Куди біжиш?
— До площі Відваги, — крикнула у відповідь Фен. — Ти отримаєш золоту мішень!
Морріґан відчула, як кров відплинула від її обличчя. Про що тільки думає Фенестра? Її охопила жага перемоги, і вона збожеволіла.
— Ні, Фен, Юпітер сказав…
— Юпітер каже багато що. Це все пусте для мене. Тримайся міцно.
Фен перейшла в турбо-режим, граційно петляючи поміж інших кандидатів, що здавалося Морріґан неможливим. Вона перестрибувала через три-чотири голови одночасно, елегантно приземлялася на найменші клаптики землі і, не гаючи ні секунди, здіймалася в повітря знову. Вона була тим самим «всюдихідним чудовиськом», на яке сподівався Юпітер, — їй доступні і дерева, і земля, і стіни будівель. Морріґан відчайдушно сподівалася залишитися живою.
Вона озирнулась і не без радості побачила, що Ноель і її кобила зникли — цілком і повністю, ніби їх поглинув натовп і виплюнув на узбіччя.
У серці Морріґан з’явився крихітний зародок надії. Можливо, Фен права — можливо, вони справді могли б отримати золоту мішень!
Але моторошний носоріг набирав швидкість. Морріґан тепер могла ясно бачити його вершницю і з подивом упізнала її — це була огидна подружка Ноель.
Тільки тепер вона не сміялась, ніби гієна. І не мала самовпевнено-зарозумілого вигляду, як на Книжковому Випробуванні. Вона була… нажахана. Її довга чорна коса наполовину розплелась і маяла на вітрі, вона кричала і безпорадно смикала віжки, втративши контроль над своїм носорогом. Морріґан добре розуміла це відчуття.
На відміну від неї, носоріг був бадьорий і цілеспрямований. Він уже зрозумів, хто його головні конкуренти, і прямував до них, наставивши ріг.
Морріґан щосили смикнула Фен за хутро і заволала їй на вухо єдині два слова, на які могла спромогтись у цей момент:
— Фен! Носоріг!
Розділ чотирнадцятий. Найблагородніший скакун