— Вони мчать прямо на нас!
Фен, навіть не озирнувшись, додала швидкості й почала кружляти вулицями то ліворуч, то праворуч, щоб відірватися від носорога. Незграбний рогатий велетень не відставав, але рухався з набагато меншою грацією, ніж Фенестра, врізаючись в інших кандидатів і збиваючи їх із ніг з гуркотом і ревом. Морріґан подивилася через плече і побачила, як подруга Ноель дивиться нажахано поперед себе, широко розплющивши очі, не здатна взяти тварину під контроль або загальмувати, не здатна ні на що, крім як міцно вчепитися за віжки і сподіватися вижити.
Фен бігла все швидше, збільшуючи відстань між ними і натовпом. Єдиний, хто залишався в них на хвості, — розлючений носоріг.
— Просто дай йому проминути нас! — крикнула Морріґан, але Фенестра не чула її, а точніше, не слухала. Вона була навіжена, одержима і мала лиш одне на думці… але при цьому вже починала важко дихати і втрачати сили.
Раптом носоріг загримів уже зовсім поруч із ними, струшуючи гігантською головою.
— Обережно, Фен! — заверещала Морріґан, коли чудовисько жорстоко наскочило на них збоку.
Дівчинка верхи на носорогові закричала. Морріґан притулилась ближче до пухнастої шиї Фен і міцно вчепилася в неї. Диво-кішка на секунду втратила рівновагу, але швидко відновила її і завдала удар у відповідь. Довгими гострими кігтями вона розітнула обличчя носорога навпіл, і той заревів від болю.
Морріґан підвелася на звук ще одного пронизливого вереску позаду них. Вона повернула голову саме в той момент, коли носоріг спіткнувся і скинув із себе вершницю. Дівчинка впала на землю з глухим, нудотним звуком. Носоріг перекинувся через свій ріг і, підвівшись, звернув на найближчу вуличку, забувши, як сильно бажав золоту мішень. Він тікав і голосно ревів, а на його обличчі кривавились глибокі рани. Фен перемогла його жорстокість і агресію одним помахом своїх могутніх кігтів та помчала далі, нарешті вільна від переслідувача.
Його вершниця, подруга Ноель, залишилася посеред Ґранд-бульвару. Вона приголомшено хитала головою. Усі інші кандидати наздоганяли їх і скоро мали бути поряд із нею. Тут і там вибухали мішені, випускаючи хмари яскраво-рожевого й червоного пилу в повітря, все ближче до дівчинки, яка непорушно сиділа на землі.
Морріґан дивилася вперед. За сто метрів Ґранд-бульвар переходив у величезну бруковану площу Відваги, і вона бачила їх прямо в центрі — чотири золоті мішені, рівномірно розташовані по краю вигадливого фонтана. Морріґан могла дістати п’яту мішень у середині, на верхівці статуї. Вона виблискувала золотом на сонці, високо вгорі в зубах бетонної риби.
Вони були близько — так близько. Попереду не було нікого. Площа Відваги лишалася порожньою. Вона справді могла перемогти, могла досягти цієї золотої мішені…
Але Морріґан озирнулася через плече знову.
Дівчинка все ще була там. Здавалося, вона застигла у вічності, безтямно дивлячись на стіну з копит і кольорового пилу, що швидко наближалася до неї і не збиралася гальмувати.
Морріґан здригнулася.
— Фен, треба повернутись! — закричала вона. — Її затопчуть.
Фен не чула її, а якщо й чула, то не звертала уваги. Морріґан щосили смикнула її за вуха.
— Фен! Її вб’ють!
Фенестра загарчала.
— Ти розумієш, що це змагання?
Але, незважаючи на свої слова, вона розвернулась і помчала до місця, де, схопившись за ногу, безпорадно сиділа дівчинка.
— Швидше, Фен!
Фенестра додала швидкості, встигнувши добігти якраз вчасно, щоб підібрати колишню вершницю носорога зубами і відскочити від юрби, дедалі ближчої, на бічну алею Ґранд-бульвару. Кандидати протупотіли порожнім місцем, де пару секунд тому сиділа дівчинка.
Розлючено струснувши головою, Фен закинула її собі на спину, і та приземлилася прямо перед Морріґан. Дівчинка тремтіла і плакала.
— О, та досить шморгати, — гаркнула Диво-кішка.
Морріґан поклала тремтячі руки дівчинки на густе хутро шиї Фен і допомогла їй утриматися. Її пересмикнуло, коли повз них пронеслись останні декілька вершників, піднімаючи хмари куряви. Морріґан, Фен і дівчинка застрягли на узбіччі. Ситуація була безнадійна. Через секунди золоті мішені мали б зникнути.
— Можливо, — сказала Морріґан, задихаючись від розпачу, — можливо, ми могли б повернутися до зелених мішеней… або… або жовтих…
— Тримайся, — сказала Фен.
— Я не можу просто здатися, Фен! Десь там може залишитись одна…
— Ні, дурна, я маю на увазі, тримайся за моє хутро. І не впади. — Морріґан зробила так, як сказала Фенестра, і та стала дибки. — Ми все ще збираємося здобути золото!