Площа Відваги нагадувала сцену якоїсь апокаліптичної битви. Чотири золоті мішені довкола фонтана були вже вдарені… але остання лишалась неторканою на висоті багатьох метрів і все ще виблискувала в пащі статуї-риби. Під нею пінилася вода, а в ній, занурившись по пояс, бродили десятки — а то й сотня — дітей, які лишили своїх скакунів осторонь. Вони кричали, і плюхались, і штовхали одне одного у воду, втративши надію дістати мішень. Деякі з них уже досягли статуї і дряпалися вгору по її плавниках і хвосту, відмахуючись від інших кандидатів, що намагалися стягти їх униз. Це нагадувало страшний сон, і Морріґан не мала жодного бажання ставати його частиною.
Але Фенестра була нестримна. Вона стала дибки, розігналась і проскочила по спинах коней, зебр і страусів навколо фонтанів, наче по камінцях. Відштовхнулася від землі могутніми задніми лапами і, пролетівши над іншими кандидатами, приземлилася на верхівку статуї. Фенестра обхопила лапами голову рибини і вчепилася в неї кігтями.
— Вдар по ній! — крикнула Фен.
Морріґан потяглася так далеко, як тільки змогла, її пальці були вже майже там… майже там…
Але подруга Ноель була ближче. Було схоже на те, що вона оговталася після падіння і тепер лізла по шиї Фенестри, стоячи на колінах прямо між лопаток гігантської кішки. Вона дістала до мішені, а за нею Морріґан, і вони одночасно вдарили по ній.
БУМ!
Мішень вибухнула хмарою золотого пилу, вкриваючи обличчя, білий одяг і довгу розтріпану косу дівчинки кольором перемоги…
…і нітрохи не зачепивши Морріґан.
— По одному, будь ласка, по одному! — крикнув знесилений представник ТД. — Ну ось, хто вдарив по мішені? Хто їхав верхи на великій кішці?
— Я, — одночасно сказали Морріґан і дівчинка. Вони сердито перезирнулися.
— Я, — повторила Морріґан. — Я їхала верхи на великій кішці.
— І як тебе звуть?
— Каденс, — перебила її дівчинка, — мене звати Каденс Блекберн, і це я їхала верхи на великій кішці. Я вдарила по мішені.
— Ні, це я вдарила по мішені! Мене звати Морріґан Кроу, і Диво-кішка — це мій скакун. Каденс упала зі свого — вона була на носорогові, — і ми повернулися, щоб…
— Я сиділа попереду, — втрутилася Каденс. — Я сиділа попереду, так що, як бачите, я повинна була вдарити по мішені. Погляньте на мене, я вся у золоті!
Представник переводив погляд з Морріґан на Каденс і навпаки.
— Це правда? Вона сиділа попереду?
Морріґан була приголомшена. Вона не могла заперечувати того факту, що Каденс сиділа перед нею і що вона вкрита золотим пилом. Але це безглуздя! Дурнувата формальність не може все вирішити — просто не може. Це несправедливо.
— Ну так, але… це тільки тому, що ми повернулись і підібрали її. Якби ми цього не зробили, її б затоптали!
Представник пирхнув.
— Думаєш, це допоможе тобі отримати місце у ТД, так? — він похитав головою. — Чому всі думають, що завдяки героїзму та шляхетності вони все отримають? Ми тут перевіряємо наполегливість і цілеспрямованість, а не тупу доброту.
— Але справа не в цьому, — у відчаї сказала Морріґан. — Я була вершницею Диво-кішки, і вона вилізла на статую щоб я, а не Каденс, ударила по мішені! Це просто…
— Безглуздя, — сказала Каденс низьким, наче гудіння ос, голосом. Вона підійшла ближче до представника й підняла голову до нього. — Це моя кішка. Я вдарила по золотій мішені, і я пройду до наступного випробування.
Їй вручили маленький золотий конверт, який Каденс із переможним виглядом поклала в кишеню й побігла геть.
Морріґан хотіла закричати від усієї цієї несправедливості, але не могла видобути з себе ані звуку. Натомість вона просто кинула холодний докірливий погляд на організатора змагання.
— Це була її кішка, — сказав він, знизуючи плечима. — Вона вдарила золоту мішень. Вона пройде до наступного випробування.
Морріґан тяжко видихнула, ніби проколота шина велосипеда. Вона не виграла. Гру закінчено.
У цей момент повз неї неквапливо пройшла Ноель, оточена своїми друзями. Вона також була вкрита золотом і тримала золотий конверт, наче здобич.
— Я побачила рожеву мішень на розі вулиці Родерік і просто вирішила вдарити по ній, не знаю чому. Можливо, тому, що рожевий — мій улюблений колір, — безтурботно говорила вона. — Уявіть моє здивування, коли виявилось, що це одна з прихованих золотих! Мабуть, мені просто завжди щастить, — вона озирнулася на Морріґан і глузливо вишкірилась, коли побачила, що її одяг білий.