— Добре, не… не панікуйте! — крикнула Морріґан. — Ми спустимось і допоможемо вам.
Готорн відтягнув її убік, нервово зашепотівши.
— Я, звичайно, не експерт, але ти не думаєш, що, коли ти чуєш голос із каналізації, який просить тебе спуститися, можливо, варто… не спускатися?
— Вона просто стара леді, — Морріґан намагалася переконати і Готорна, і саму себе. У всьому цьому було щось дивне. — Відколи це старі леді тебе лякають?
— Відтоді, як вони почали гукати мене з каналізації.
— Їй потрібен лікар.
— Можливо, варто сказати Фен…
— О так, ходімо розкажемо Фен, що втекли на темну алею без неї, — зашипіла Морріґан. — Блискуча ідея.
Готорн застогнав.
— Добре. Добре. Але якщо нас живцем з’їдять гігантські пацюки або роздере на шматочки Невермурське Лускате Каналізаційне Чудовисько, моя мама дуже розсердиться.
Вони вирішили, що буде найкраще, якщо Морріґан спуститься вниз і допоможе жінці вилізти по драбині, а тоді Готорн — фізично сильніший завдяки їзді на драконах — витягне її зверху.
Морріґан ступила на драбину, трохи нервуючись, але, коли вона зробила два чи три кроки в темряву, вона була цілковито нажахана. Вона подивилась угору, щоб перевірити, чи Готорн досі там.
— Ти впевнена? — запитав він.
Знизу долинув плач.
— Будь ласка, поспішайте, я ледве стою на ногах.
Морріґан ковтнула клубок у горлі. Її серце гупало вже десь у шиї. Вона зробила ще крок, тоді ще один, повністю зосередившись на тому, щоб обережно переставляти ноги, і нарешті ступила на тверду землю.
Тут було темніше, ніж вона уявляла. Вона закліпала, чекаючи, коли очі звикнуть.
— А-агов? Я не бачу вас. Де ви?
Відповіді не було. Серцебиття Морріґан пришвидшилось.
— Агов? — гукнула вона. Її голос відбився луною. — Ви в порядку?
Вона подивилася вгору. Світло нагорі зникло, як і Готорн. Важко дихаючи, дівчинка потяглася до драбини, хапаючи руками повітря, але вона також зникла.
— Що відбувається? — запитала Морріґан. Вона намагалася говорити твердим голосом, але той виявився скрипучим і писклявим. — Це не смішно.
Стара леді вибухнула реготом.
Морріґан почула звук запалювання сірника, який не можна було ні з чим сплутати. З темряви народився маленький жовтий вогник, і Морріґан закліпала від раптового світла. Коли її очі звикли до нього, стало зрозуміло, що вона і стара леді зовсім не в каналізації.
І вони не самі.
Розділ шістнадцятий. Iди за світлом
Слабко освітлені свічками обличчя оточили її щільним колом.
Морріґан хотілося закричати, втекти, покликати Готорна, але вона заціпеніла від жаху.
— Ми відьми Тринадцятого Шабашу. Ми бачили небачене. Ми голоси тих, хто мовчить. Ми відділимо сміливих від слабких.
Їх було семеро, але вони говорили одночасно. Серед них були молоді й старі, але на жодній не було гостроверхого чорного капелюха і в жодної не було бородавок на носі. Вони були вдягнені в чорні сукні з довгими рукавами і щільно застібнутими ґудзиками аж до шиї, волосся було міцно зав’язане на потилиці, а на їхні злі обличчя кидали тіні чорні сітчасті вуальки. Саме так, зрозуміла Морріґан, виглядають справжні відьми. Тепер вони вже не так подобалися дівчинці.
— Чого ви хочете? — Вона дивилася на кожну, боячись надовго відривати від них погляд.
— Перед днем Усіх Святих ти зустрінеш два страхи, — сказали вони хором. — Один побачиш, а в другий повіриш. Рятуйся втечею, якщо хочеш. Приймай виклик, якщо зможеш. Або йди за світлом і покладайся на удачу.
Одна з відьом подала Морріґан бірюзовий конверт. Усередині була записка:
Запрошуємо на Випробування Страхом.
Зараз ви можете повернутися назад і відмовитися від вступних випробувань до Товариства Дивообраних, якщо забажаєте.
Якщо ви продовжите, ми не беремо на себе відповідальності за наслідки.
Обирайте мудро.
— Випробування Страхом, — прошепотіла Морріґан. Вона не могла точно сказати, чи це для неї полегшення, чи вона ще більше нажахана. З одного боку, відьми явно не збиралися зварити її в казані й перетворити на тритона. А з іншого… як це називав Юпітер? Випробування Нервовим Зривом? Деякі кандидати так і не відновилися. Він був би нажаханий, якби дізнався, що Вища Рада Старійшин його знову проводить.