— Я не впевнена. Хіба ми не мали зустрітися з двома страхами?
Готорн скис.
— Я сподівався, що відьми рахуються.
Морріґан насупилась. Невже це справді могло бути так просто? Відьми були страшні, і вона ніколи б у житті не хотіла б ступити на цвинтар Морден знову, але, незважаючи на це… вона не розуміла, як хтось міг назвати це Випробуванням Нервовим Зривом. Можливо, в неї був вищий поріг страху, ніж у більшості.
У дворі було спокійно й безпечно. Морріґан не поспішала звідси йти. Можливо, хтось мав прибути, привітати їх і сказати, що вони пройшли до останнього випробування. «Можливо, — подумала Морріґан, — я просто трохи почекаю тут…»
Вона була розслаблена, наче вві сні, заспокоєна приємним хлюпотінням ставка. Здавалося, вода сама кликала її до себе, тягнучи за повідок.
І тоді вона побачила його. Золотий вогник на поверхні води. На камені в центрі ставка стояла самотня свічка, з якої у воду текли тоненькі цівки розплавленого воску. Вона розкрила рота, щоб покликати Готорна, аж тут…
— Морріґан, дивись! — крикнув він із протилежного кінця двору. — Я знайшов її! Я знайшов наступну свічку!
Морріґан побігла туди, де він стояв під деревом, указуючи на гілки. Надійно закріплений, прямо на верхівці найвищої гілки стояв недопалок свічки у калюжі розплавленого воску. Швидкі пошуки виявили третю згаслу свічку на клямці дерев’яних воріт, і четверту, що тонула у траві в тіні арки.
— І за якою ми повинні йти? — спитала Морріґан.
— Це очевидно, хіба ні? — сказав спантеличений Готорн.
— Ставок, — мовила Морріґан одночасно з Готорном, який заперечив:
— Яблуня.
— Ні, ставок, — наполягала вона. — Хіба ти не розумієш, що ми повинні стрибнути! Як можна йти за світлом, якщо воно застрягло на дереві?
— Вилізти на нього! Пф.
— І що, зламати ноги по дорозі вниз?
Як він узагалі міг подумати, що вони мали вибрати свічку на яблуні? Було очевидно: свічка на ставку правильна. Морріґан відчувала це десь глибоко всередині. Свічка кликала її.
— Ми не можемо залишатися тут усю ніч, — сказав Готорн. — Давай тягнути соломинки.
— У нас немає соломинок.
— Тоді камінь-ножиці-папір.
Морріґан роздратовано простогнала:
— Добре.
— Ви зовсім тупі? — пролунав голос із тіні.
Вони пішли на звук і побачили дівчинку, що сиділа на землі, притулившись до огорожі й випроставши ноги. Її довге густе волосся було заплетене у дві косички, і вона була вдягнена у халат, фланелеву піжаму і смугасті вовняні шкарпетки. Напевне, відьми з Тринадцятого Шабашу витягнули її прямо з ліжка.
Морріґан з неприємністю впізнала її.
— А що ти тут робиш?
— А як ти думаєш? — відповіла Каденс Блекберн, закочуючи очі. — Випробування Страхом. Як і ти.
Морріґан сердито глянула на неї.
— Ти шахрайка, Каденс.
— Ти… — Кислий вираз дівчинки трохи пом’якшав, і її обличчям пробігла тінь здивування. — Ти пам’ятаєш мене?
— Звісно, пам’ятаю, — сказала Морріґан, відчуваючи, як у ній наростає гнів. — Ти вкрала моє місце у Випробувальних Перегонах і мій квиток на секретну вечерю зі Старійшинами.
Каденс мовчки дивилася на неї з трохи відкритим ротом. Морріґан думала, що вона збирається вибачитись, але дівчинка вирішила покінчити з цим.
— Ну? Ти все одно тут, хіба ні?
— Сподіваюсь, вечеря була варта того, щоб шахраювати, — ображено сказала Морріґан. — Я так розумію, ви тепер найкращі подружки зі Старійшиною Квінн?
— Та ні. — Каденс підвелась і міцніше загорнулась у свій халат. Він був брудний, а в її волоссі застрягли гілочки й листя. Морріґан було цікаво, який був її перший страх і чи її теж переслідували зомбі… але вона не змогла змусити себе запитати про це. — Якщо хочеш знати, вона була відстійна. Ноель не могла заткнутися, говорячи про себе. Ніхто не міг вставити й слова. Старійшини ледве помітили, що я була там, — різко закінчила Каденс. Морріґан була здивована, що вона так говорить про свою подругу. Дівчинка підійшла до краю ставка. — У всякому разі, ви вже зрозуміли це, ідіоти?
— Зрозуміли що? — запитав Готорн.
— Ви не повинні вибирати одну й ту саму. — Каденс скривилася, наче це очевидно. — Усі інші просто бігли до арки або лізли дурнуватим деревом і все таке. Ви єдині два ідіоти, які вирішили тягнути соломинки.
— Інші? — повторив Готорн. — Скільки людей тут було?
— Безліч. Нас усіх сюди закидало, і всі божеволіють через одну зі свічок. Це частина перевірки. Ти маєш вибрати ту, до якої тебе тягне. Принаймні, — вона байдуже стенула плечима, — я так думаю.