— Езра Сквол.
— Езра Сквол? — Фен ледь не задихнулася. — Давно вже я не чула цих слів. Звідки ви знаєте ім’я Езри Сквола?
— Звідки ти знаєш Езру Сквола? — запитала Морріґан. — Це твій друг?
Фен мала глибоко ображений вигляд.
— Це має бути смішно? Ні, найбільший негідник на світі не мій друг, дуже дякую.
— Найбільший негідник на світі? — запитала Морріґан. — Що ти…
— Просто припини говорити про Езру Сквола, добре? — сказала Фенестра, стишуючи голос і роззираючись. Такою серйозною і схвильованою Морріґан її ще не бачила. — І це не смішно — жартувати про дружбу з Дивосмітом. Якщо хтось почує тебе…
— З… з Дивосмітом? — Морріґан зупинилася. — Езра Сквол — це Дивосміт?
— Я сказала припинити говорити про нього. — Фен повернула на проспект Волохокрильця, залишивши приголомшених Морріґан і Готорна стояти в тиші.
Тільки коли вони дійшли до кімнати Морріґан і вмостилися в ліжках (цього вечора це були два гамаки, що гойдалися поруч), друзі нарешті заговорили.
— Це може бути інший Сквол.
Морріґан пирхнула.
— Ага. Я впевнена, що навколо ходять десятки Скволів.
Вони мовчали декілька хвилин, а тоді…
— Я ідіотка, — тихо сказала Морріґан. — Містер Джонс розповів мені… він сказав, що Езра Сквол — це єдина жива людина, яка може контролювати дивію. Це і є воно, правда? Це і є Дивосміт.
— Думаю, так.
— Звичайно. Я така тупа. — Вона сіла і звісила ноги з гамака. — Чому тоді найбільший негідник, який будь-коли жив, захотів мене за ученицю? Він думає… — Вона ковтнула клубок у горлі. — Він думає, що я теж погана?
— А тепер ти справді тупа, — сказав Готорн, теж сідаючи. — У тебе б не вийшло бути поганою. Ти не для цього створена. Я міг би бути поганим. У мене прекрасний злий сміх. Мва-ха-ха-ха-ха-ха!
— Замовкни.
— Мва-хааааахаааа-ха-ха… — Він відкашлявся. — Ох, це зробило трохи боляче моєму горлу. Мва-ха-ха…
— Готорне, замовкни, — обірвала його Морріґан. — Ти… Ти думаєш, я можу бути…
— Що, поганою? Ти серйозно? — Він нахилився, щоб подивитися на неї. — Ні! Морріґан, звичайно ти не погана. Не сміши мене.
— Це пов’язане з прокляттям, я знаю. Вони праві.
— Хто?
— Усі. Мій батько. Айві. Реєстратура Проклятих Дітей — усі вони, вся Республіка! Я проклята, тож, мабуть…
— Але Юпітер казав, що прокляття не…
Морріґан не слухала.
— …мабуть, це воно робить мене поганою.
— Ти не погана!
— Тоді чому найбільший негідник на світі захотів узяти мене за ученицю?
Готорн якусь мить подумав, кусаючи губу, а тоді тихо сказав:
— Можливо, Юпітер знає.
— Юпітер. — Серце Морріґан забилося швидше. — То ти думаєш… думаєш, я маю розповісти йому?
Готорн насупився.
— Ну так. Так, звичайно, маєш. Ти повинна! Це ж Дивосміт.
— Але я ніколи його не бачила! — запротестувала Морріґан. — Я бачила тільки його помічника. Ти чув Даму Чанду і Кеджері — сам Дивосміт ніколи не зможе повернутися до Невермура. Місто його впустить.
— А якщо він знайде спосіб? — запитав Готорн. Морріґан побачила дедалі більший жах на обличчі друга. І вона ненавиділа себе за це. — Можливо, саме тому містер Джонс тут? Це серйозно, Морріґан.
— Я знаю, що це серйозно! — сказала вона, так сильно гойдачись у своєму гамаку, що ледь не випала з нього. — Ти чув, що сказала Фен? «Це не смішно — жартувати про дружбу з Дивосмітом». Що, як Юпітер подумає, що ми з Езрою Скволом — друзі? Що, як він не захоче більше бути моїм наставником? І що, як Смердюк дізнається… — Вона зупинилась, думаючи про інспектора Флінтлока. Ніби йому потрібна була ще якась причина, щоб відправити її з Невермура. — Готорне, якщо я не потраплю в Товариство, мене виженуть із Невермура. — «І Переслідувачі з Диму й Тіні чекатимуть», — подумала вона, але не могла змусити себе сказати це вголос.
Готорн був нажаханий.
— Ти справді думаєш, що… ти справді думаєш, що Юпітер міг би…
— Я не знаю, — чесно сказала Морріґан.
Юпітер обрав її, врятував і захищав, хоча вона була проклята. Але якщо найбільший негідник світу також обрав її… чи цього досить, щоб він передумав? Морріґан не хотіла перевіряти.
Готорн устав із ліжка і почав міряти кімнату кроками, нервово збуджений.
— Ми не можемо дати їм тебе вигнати. Я не дозволю. Але нам потрібен план. Наприклад, такий: якщо ти знову побачиш містера Джонса, ми все розповімо Юпітерові. Все. Якщо ні — просто зачекаємо, коли закінчиться останнє випробування, коли ми обоє будемо членами Товариства Дивообраних і ніхто не зможе вигнати тебе до Республіки. І тоді розповімо йому. Добре?