У Морріґан відвисла щелепа.
— Я? Чому я повинна повертатися до ліжка? Це він підробляв напівсліпоту.
Юпітер голосно вдихнув, і на його обличчі раптом з’явилася лють.
— Морріґан! — хрипко зашепотів він. — Назад до ліжка. Я більше не хочу чути й слова про це. Зрозуміла? Жодного слова.
Морріґан здригнулася. Юпітер ще ніколи не розмовляв з нею так суворо. Частина її хотіла сперечатися, вимагати пояснень поведінки Джека, але інша подивилась на розлючене обличчя наставника, і слова так і не вирвалися назовні.
Джек уже пройшов половину сходів, коли озирнувся назад. У його очах було сум’яття.
«Ми обоє», — сумно подумала Морріґан, а тоді зачинила двері своєї спальні, кинула мокрий рушник у ванну і залізла назад у ліжко.
Різдвяний вечір був морозний і холодний, а повітря було наповнене святковим збудженням. Здавалося, готель «Девкаліон» вібрує від піднесеного настрою, оскільки і гості, і працівники готувалися до битви, що мала відбутися на площі Відваги в центрі Старого Міста.
— Веселого Різдва, Кеджері, — сказала Морріґан, проходячи повз стійку консьєржа і двічі натиснувши на дзвоник.
— Веселого Різдва і тобі, міс Морріґан. І гарного Йоля також!
Фойє було наповнене шумом і теплом. Гості поїдали ромові кульки і пили еґґ-ноґ, чекаючи на сигнал Юпітера, щоб іти.
— Лише стрічка, міс Кроу? — запитала Чанда Калі. Дама Чанда мала завите зелене волосся, великі смарагдові сережки й кольє, доповнені мантією оливкового кольору. Вона кусала губу, оглядаючи чорну сукню, чорний плащ і чорні високі чобітки Морріґан. — У мене є чудовий багряний капелюшок, який тобі дуже пасуватиме. Або рубінове намисто? У мене їх дванадцять. Можеш залишити собі одне!
— Ні, дякую, Дамо Чандо, — сказала Морріґан, якій її стрічка здавалась цілком достатньо святковою.
Уже не вперше за цей день Морріґан подумала, як було б гарно, якби Готорн збирався дивитися битву. Свіфти проводили кожне друге Різдво у Високогір’ї, і Готорн поїхав напередодні, востаннє пообіцявши мовчати про Езру Сквола. Морріґан дала клятву викинути з голови таємницю навчання у Сквола й насолоджуватися Різдвом. Проте вона все ще плекала надію не зустріти випадково містера Джонса прямо перед Випробувальним Показом.
Спостерігаючи за працівниками зі зручного місця на сходах, вона не могла не визнати, що святковий настрій в них б’є через край. Вампір-карлик Френк нафарбував нігті червоним лаком, а Кеджері вбрався в багато шарів червоної шотландки й мішури. Марта показувала свою відданість Королеві Йоль стильним зеленим пальтом і шарфом у тон. Шофер Чарлі був одягнений у яскраво-зелений твідовий піджак і водійський кашкет, хоч у нього був вільний вечір.
Коли почав бити годинник, Юпітер запросив усіх вийти на подвір’я, де на них чекав ряд вишуканих карет, щоб забрати на велику подію. Він підморгнув Морріґан і злегка підштовхнув її ліктем, коли вона проходила повз. Пройшло три дні після інциденту з Джеком, і Юпітер про нього не згадував. Морріґан пішла за ним, хоча вмирала від бажання запитати про пов’язку Джека.
Але не сьогодні. Вона не може зіпсувати Різдвяний вечір.
Морріґан думала, що на площі Відваги побачить червонозелену мішанину, натомість на ній збиралися великі острівці кожного кольору — прихильників Миколая і прихильників Йоль, що вигукували гасла й намагалися переспівати одні одних. Як тільки червоний острівець вибухав «Одою веселому старому товстуну» або «Веселого Різдва», сусідній зелений відповідав йому «Піснею свята Йоль» або «Зелений — колір моєї радості». Юпітер знайшов вільне місце між двома групами, де Морріґан могла стояти з червоними, а Джек — із зеленими, а сам став між ними, щоб не було ніяких конфліктів.
— Ти схожий на броколі, — сказала Морріґан Джекові про його детально прикрашений капелюх, що височів над головою, наче маленький вишуканий вибух. І про всякий випадок додала: — Дуже дурна броколі.
— Принаймні всім зрозуміло, що я підтримую Королеву Йоль, — сказав Джек, поправляючи свою пов’язку, яка знову закривала його ліве око. Морріґан прикусила язика, щоб утриматися від запитання, навіщо він узагалі її носить, якщо в нього два цілком здорових ока. Вона майже не бачила його після того випадку в коридорі. Було важко зрозуміти, чи то він уникає її, чи це Юпітер навмисне тримає їх подалі одне від одного. — Я помітив, що в тебе лише ця жалюгідна червона стрічечка. Тобі соромно, що всі побачать, як ти підтримуєш хворобливо гладкого чоловіка, який вдирається в чужі будинки і поневолює ельфів?