Вони насилу дійшли до «Девкаліона» опівдні і якраз устигли на обід у головній їдальні. Довгі столі прогиналися під вагою глазурованої шинки, копчених фазанів і смажених гусей, тарілок товстих зелених проростків з беконом і каштанами, золотистої печеної картоплі з пастернаком у меді, а ще тарелей із товстими соковитими шматками сиру й калачами, яскравими червоними крабовими клешнями та блискучими устрицями на шматочках льоду.
Морріґан і Джек поставили собі за мету спробувати всього потроху (можливо, крім устриць), але обоє здались на половині шляху, щоб відпочити в Димовій залі (аромат перцевої м’яти — «щоб сприяти травленню»), оголосивши, що вони більше ніколи в житті не візьмуть до рота жодного шматочка їжі. Проте через п’ятнадцять хвилин Джек із почуттям обов’язку працював над переповненою мискою з трюфелями і двома фруктовими тістечками, а Морріґан знищувала м’які білі безе з вершками й чорницями.
Під час третьої подорожі Джека до їдальні, коли Морріґан лежала на кутовій софі і вдихала заспокійливі м’ятно-зелені пари, вона почула, як хтось заходить до зали.
— Не те щоб я не довіряв йому, — говорив чоловічий голос. — Він, напевне, знає, що робить. Цей хлопець геній.
Морріґан сонно розплющила очі. Крізь густі хвилі диму, що викочувався зі стін, вона змогла вирізнити дві фігури — елегантну Даму Чанду, на якій струменіло червоно-зелене вбрання, і жвавого Кеджері в його різдвяному кілті.
— Занадто розумний, на своє щастя, — погодилася Дама Чанда. — Але він теж може робити помилки, Рі-Рі. Він лише людина.
Морріґан мляво думала, чи повинна вона дати їм знати, що вони тут не самі. Вона саме збиралася прокашлятися, коли…
— Чому Морріґан? — спитав Кеджері. — З усіх кандидатів, яких він міг обрати, чому її? Де її дар?
— Вона чудова дівчинка…
— Звичайно, звичайно. Прекрасна крихітка. Перша серед дівчат. Але чому Юпітер думає, що вона призначена для Товариства Дивообраних?
— О, ти знаєш Юпітера, — сказала Дама Чанда. — Він завжди береться за справи, на які більше ніхто не наважився б. Він був перший, хто зійшов на Ахінейську гору, пам’ятаєш? І він поїхав до того заповненого тролями королівства, до якого ніхто з Ліги дослідників не торкнувся б і багатометровою жердиною.
Консьєрж пирснув сміхом.
— Ага, а тепер глянь на це місце. Воно було руїною, коли він знайшов його. Спочатку це стало його хобі, а тепер це найкращий готель у Невермурі, — поважно сказав він. — Але не можна зробити дитя своїм хобі.
— Не можна, — погодилась Дама Чанда. — Принаймні, якби в нього не вийшло з «Девкаліоном», нічого страшного б не сталося. Ти не можеш зробити боляче готелю.
Настала пауза. Морріґан заціпеніла і затримала дихання, на якусь мить злякавшись, що вони помітили її крізь хмари м’ятного диму.
Через деякий час Кеджері зітхнув.
— Я знаю, що ми не можемо втручатися, Чандо, але я хвилююся про бідолашну крихітку. Мені здається, він готує їй жахливе розчарування.
— І навіть гірше, — додала Дама Чанда загрозливим голосом. — Якщо Смердюк дізнається, що вона тут нелегально, подумай, чим ризикує Юпітер. Це зрада. Його можуть відправити у в’язницю, Кеджері. Його репутація, його кар’єра… будуть зруйновані. І не тільки вони, а й…
— «Девкаліон», — урочисто завершив Кеджері. — Якщо він не буде обережний, він втратить «Девкаліон». І куди тоді ми всі підемо?
Морріґан не була здивована, коли зрозуміла, що ходить коридорами «Девкаліона» посеред ночі, намагаючись позбутися болю в животі та поганих снів.
Було вже за північ, коли вона помітила, що двері до кабінету Юпітера трохи відчинені. Вона зазирнула всередину. Він сидів у шкіряному кріслі біля вогню, а на столику поруч стояв і парував срібний чайник, а біля нього — дві маленькі розмальовані склянки. Він навіть не підвів погляду.
— Заходь, Моґ.
Юпітер налив м’ятного чаю, в якому кружляли зелені листочки, і кинув кубик цукру в склянку Морріґан. Він швиденько пробіг очима по її обличчю, коли вона сіла навпроти. Вона подумала, що він має втомлений вигляд.
— Ще один нічний кошмар, — це було не запитання. — Ти все ще хвилюєшся через Випробувальний Показ?
Морріґан ковтнула чаю і нічого не сказала. Вона вже звикла до того, що він завжди знає про такі речі.
Їй знову снився епічний провал. Але цього разу замість того, щоб закінчитися на моменті, коли глядачі починали глумитись і освистувати її, кошмар продовжився парадом розлючених слинявих тролів із кийками, які наповнювали Тролезей і, очевидно, збиралися забити Морріґан до смерті і закінчити її страждання.