— Де він? Мені треба його побачити. Це терміново.
— Хто?
— Юпітер, — роздратовано сказала Морріґан .
— Нема його тут.
— Так, я зрозуміла. — Дівчинка вказала на пусту кімнату. — Де він? У Димовій залі? У їдальні? Фен, це важливо.
— Ні, його немає тут. Він не в готелі.
— Він що?!
— Він поїхав.
Серце Морріґан підскочило до самісінького горла.
— Куди поїхав?
— Не маю уявлення. — Вона стенула плечима і лизнула лапу.
— Коли повернеться?
— Не казав.
— Але ж… але ж завтра останнє випробування, — сказала Морріґан, і її голос затремтів. — Він повернеться до того часу, правда ж?
Фенестра перекотилась на інший бік і вчепилась кігтями в килимок. Потім мовчки почухала обидва вуха.
Морріґан раптом охопив жах. Коли Юпітер покидав «Девкаліон», інколи пропадав годинами, днями, інколи — тижнями. Морріґан ніколи не знала, коли він повернеться, ніхто не знав. І думка про те, що до Випробувального Показу він може не встигнути повернутися, не на жарт лякала дівчинку.
Він же пообіцяв їй. Пообіцяв.
«Так само, як пообіцяв показати ярмарок Невермур, — прошелестів голосок у її підсвідомості. — Згадай, чим це закінчилось».
Але тепер буде інакше, сказала собі Морріґан. Тепер її випробування. Велике, те саме, про яке він обіцяв подбати, те саме, про яке, за його словами, Морріґан узагалі не мала хвилюватися. І вона дуже постаралася взагалі не думати про нього. А тепер що? Сама вона не впорається. Вона навіть не знала, який має бути її талант.
— Фенестро, прошу тебе! — закричала Морріґан, і кішка вирячилась на неї. — Що це він робить? Куди поїхав?
— Він сказав, у нього важливі справи. Це все, що мені відомо.
Серце дівчинки зупинилось. Важливіші, ніж бути тут у найважливіший день її життя? Важливіші, ніж дотримання обіцянки?
Ноги Морріґан перестали слухатись. Охоплена раптовим переляком через своє скрутне становище, вона цілковито забула, нащо взагалі шукала Юпітера.
Вона сама по собі. Їй доведеться пройти через Випробувальний Показ без нього. Вона сама по собі.
Морріґан упала в крісло біля вогнища. Здавалось, тіло дівчинки наповнилось свинцем.
Фенестра зненацька встала і опинилась над кріслом, наблизивши величезну приплюснуту волохату морду до її обличчя.
— Він сказав, що буде з тобою на випробуванні?
— Так, але… — Сльози викотились із дівчачих очей.
— Він сказав, що подбає про нього?
— Так, але…
— Він пообіцяв, що все буде добре?
Гарячі сльози скотились по щоці.
— Так, але…
— Отже, вирішено. — Фен безтурботно кліпнула гігантськими бурштиновими очима і кивнула мордою. — Він буде з тобою на випробуванні. Він подбає про нього. Усе буде добре.
Морріґан засопіла і витерла носа рукавом сорочки. Вона замружилась і похитала головою.
— Звідки ти знаєш?
— Він мій друг. Я знаю свого друга.
Фенестра мовчала, і Морріґан вирішила, що кицька заснула. Потім дівчинка відчула теплий, вологий і шорсткий доторк котячого язика до правої щоки. Вона знову шморгнула носом, і велика сіра голова Фен лагідно притулилась до плеча дівчинки.
— Дякую, Фен, — тихо сказала Морріґан. Вона почула, як Фенестра тихо крокує до дверей самими подушечками лап.
— Фен?
— Га?
— Твоя слина пахне сардинами.
— Ну так, я ж кішка.
— Тепер і моє обличчя пахне сардинами.
— Мені начхати. Я ж кішка.
— Добраніч, Фен.
— Добраніч, Морріґан.
Розділ двадцять перший. Випробувальний Показ
— О, казкові тягучки, — сказав Готорн, махаючи до працівника Тролезею в уніформі, що продавав солодощі. — Пригостити? Бабуся подарувала мені гроші на Різдво.
Морріґан похитала головою. У її шлунку було достатньо місця. Але його займали хвилювання, нудота та впевненість, що сьогодні буде найбільш принизливий день у її житті.
— Ти хіба не нервуєшся?
Готорн стенув плечима і відірвав зубами великий шматок тягучки:
— Трохи. Напевно. Хоча сьогодні нових фокусів не робитиму. Нен думає, мені варто загострити увагу на своїх найкращих. Просто я хотів би обрати сам, на якому драконі летіти.
— Хіба ти не летітимеш на своєму?
Готорн реготнув.
— На моєму? Ти здуріла? У мене свого немає. Чиї батьки можуть дозволити купити дитині дракона?
Він облизав залишки рожевого горіхового цукру з пальців.
— Я їжджу на одному з найлегших, які є в Молодшій Лізі наїзників драконів, коли роблю трюки. Зазвичай або на Тій, що Летить Легко, наче Відкинута Вітром Цукеркова Обгортка, або на Тому, що Променить на Сонці, як Плямка Олії на Поверхні Океану. Плямка Олії, безумовно, краще тренований, але Цукеркова Обгортка набагато хоробріша. На ній непогано виконувати круті пірнання.