Невидимець. Машина часу
КИЇВ 2015
www.nashformat.ua
Про перекладача
Видатний український перекладач Микола Іванов народився у 1890-х роках у Харкові, потім жив у Чернігові. Закінчив університет, викладав іноземні мови та багато перекладав. Зокрема – твори Бласко Ібаньєса, Віктора Гюго, Чарльза Діккенса, Альфонса Доде, Марка Твена, Герберта Веллса та ін. У його доробку були також оригінальні байки і переклади поезій. Під час війни пуб- лікувався в окупаційній пресі і виїхав на Захід.
Один із втікачів з большевицького раю, що сховався за псевдонімом Л. Прижмурено розповів у «Свободі» (17. 07. 1952) «Як пропав професор Микола Іванів»:
«Професор Микола Іванів працював у Харкові, як мовний фахівець, у відділі закордонних справ. Він добре знав еспанську мову і непогано володів англійською. Видно несолодка була та урядова праця, бо при першій нагоді він вирвався поза межі большевицького панування. Приїхав проф. М. Іванів до Гамбурга 06. 06. 1945, місяць після приходу англійського окупаційного війська.
Я вистарався для нього і його дружини Софії посвідки Українського Червоного Хреста і знайшов приміщення на вул. Міттельвеґ 113. Проф. Іванів був середнього зросту, худий з малою борідкою, дуже рухливий, приємної вдачі, чемний і услужний. Його знання англійської мови ми негайно використали. Організовано приватні лекції у його кімнаті й курси в таборі Венторф, де було коло 1500 українців, примусово вивезених німцями. До табору він їздив ровером. Невеликі оплати за навчання мови – були для нього засобом для життя.
На початку серпня приїхало англійське військове авто-джіп з 9 жовнірами в уніформі. Один з них в англійській мові питав за проф. Івановим. Він вийшов з кімнати на вулицю і його чемно просили поїхати з ними за перекладача до українців, з якими не можуть порозумітися. Проф. Іванів хотів вернутися з кімнати взяти капелюх, але жовніри сказали, що за пів години вони привезуть його автом і капелюха не треба. Як поїхав – так і слід за ним загинув.
Вже того ж дня і кілька днів потім, ходили ми до різних англійських установ. Оповідали, що сталося, але виявилося, що ніхто нікого не посилав за перекладачем, бо мають своїх. Ходили до німецької поліції, по в’язницях – може там де його завезли. Ніде не знайшли. Виявилося, що це була справа большевиків.
Таким чином стратили ми визначну силу, так потрібну на чужині. Дружина залишилася в Гамбурзі. Мав він ще заміжню доньку. Її в Гамбурзі тоді не було. Правдоподібно і вона лишилася в Німеччині».
Юрій Винничук
Невидимець
І. Прибуття незнайомця
Стояв холодний лютневий ранок. Подував колький вітер, сипав і крутив сніг – останній того року. Незнайомець прийшов із станції Брембльгерст, тримаючи в обтягнутій рукавичкою руці маленьку чорну валізку. Він був закутаний з голови до п’ят, і під крисами м’якого фетрового капелюха ховалося геть усе його обличчя, крім блискучого кінчика носа. Сніг укривав йому плечі та груди і білим гребенем лежав на його валізці. Ледь живий від утоми, він увійшов до заїзду «Карета й коні» і жбурнув на підлогу свій багаж.
– Вогню! – закричав він. – В ім’я милосердя людського! Кімнату й вогню!
Він потупав ногами, струсив із себе в буфеті сніг і пішов слідом за місіс Гол до її вітальні сторгуватися про ціну. Не заходячи в довгі переговори, він кинув на стіл пару соверенів і в такий спосіб найняв собі кімнату в заїзді.
Місіс Гол запалила в коминку і, залишивши Незнайомця на самоті, подалася власноручно готувати йому поїсти. Зимової пори постоялець в Айпінзі – подія незвичайна, а тим паче постоялець, що не дуже торгується; і місіс Гол вирішила бути гідною такого щастя.
Налагодивши справу з грудинкою і підбадьоривши свою мляву служницю Міллі кількома влучно добраними зневажливими словами, вона понесла скатертину, тарілки та склянки у вітальню і заходилась із надзвичайним шиком накривати на стіл. Дарма що вогонь у каміні жарко горів, постоялець місіс Гол, на превелике її здивування, ще був у пальті й капелюсі і, повернувшись до неї спиною, стояв біля вікна і дивився, як надворі падає сніг.