Незнайомець раптом підняв угору стиснені в кулаки руки в рукавичках, тупнув ногою і крикнув «годі!» з такою силою, що місіс Гол зараз же вмовкла.
– Ви не розумієте, хто я і що я таке? – сказав він. – Гаразд. Я вам покажу. Справді, покажу!
Він приклав долоню собі до обличчя, а потім відвів руку. На місці, де мала бути середина обличчя, зазяяла чорна порожнеча.
– Нате! – сказав Незнайомець.
Він ступив крок уперед і подав місіс Гол якусь річ, яку вона, вражена різкою зміною в його обличчі, механічно взяла в руки, але, глянувши на неї, заверещала, впустила долі і відсахнулась. Ніс – рожевий, блискучий ніс Незнайомця – покотився по підлозі.
Потім Незнайомець зняв свої окуляри, і всі в буфеті остовпіли. Він скинув капелюха і шарпливим жестом зірвав із себе перуку та бинти. Спершу вони не піддавались його зусиллям. Усі завмерли в жахливому передчутті. «О Боже!» – скрикнув хтось. Бинти й перука полетіли на підлогу.
Те, що постало перед їхніми очима, було страшніше за всякі сподівання. Охоплена жахом місіс Гол стояла, розкривши рота, а потім закричала й кинулась тікати з дому. Усі заворушилися. Вони готові були побачити все, що завгодно – шрами, каліцтво, якийсь відчутний жах... але – нічого? Бинти й перука пролетіли через коридор у буфет, перелякавши присутніх. Падаючи одне на одного, всі бігли сходами донизу. А на порозі вітальні, вигукуючи якісь безладні пояснення та жестикулюючи, стояла постать, схожа на людську до самого коміра пальта, а вище... не було нічого, зовсім нічого видимого!
Ті, що були подалі від будинку, почувши гамір та крики, глянули вздовж вулиці й побачили, як із заїзду «Карета і коні» прудко вибігають люди. Вони бачили, як упала місіс Гол, а містер Тедді перестрибнув через неї, щоб не спіткнутися; потім почули страшні зойки Міллі, яка, почувши гамір, вийшла з кухні й наштовхнулася на безголову людину. І всі, хто був у той час на вулиці – продавець солодощів, власник балагана для метання кокосових горіхів та його спритний помічник, хазяїн гойдалки, хлоп’ята, сільські франти, причепурені молодиці, поважні фермери у блузах, циганки у фартухах, – кинулися бігти до заїзду. За короткий проміжок часу перед будинком місіс Гол зібралась юрба – людей із сорок. Їх все більшало, всі метушилися, галасували, розпитували і висловлювали різні здогади. Кожному неодмінно хотілося говорити, але ніхто нікого не слухав. Кілька людей підтримували місіс Гол, що була майже без пам’яті. Над загальною колотнечею чулася розповідь одного горлатого очевидця.
– Перевертень!
– Що ж він накоїв?
– Невже поранив служницю?
– Здається, кинувся на неї з ножем!
– Не так, як то кажуть. А справді у нього нема голови!
– Нісенітниця! Це – просто якийсь фокус!
– Тільки-но поскидав свої бинти...
Намагаючись зазирнути у відчинені двері, натовп утворив клин, гостряк якого біля входу займали найвідважніші.
– Він на хвилинку спинився. Аж тут скрикнула служниця, і він обернувся. Я бачив, як майнула її спідниця, і він побіг слідом за нею. Не минуло й десяти секунд, як він повернувся з ножем в одній руці, із скибкою хліба в другій і став, так, наче вдивлявся в щось. Це було щойно. Увійшов він у ці двері. Голови в нього немає зовсім. Ви трохи пропустили, а то б самі...
Ззаду сталося якесь заворушення, і промовець замовк, даючи пройти невеличкому гурту людей, що впевнено прямував до будинку. На чолі гурту виступав містер Гол, дуже червоний і рішучий, далі містер Боббі Джеферс, місцевий полісмен, і, нарешті, обережний містер Воджерс. У них був наказ арештувати Незнайомця.
Натовп галасував, переказуючи їм суперечливі останні дані.
– З головою він чи без голови, але я маю наказ арештувати його і арештую, – заявив Джеферс.
Містер Гол піднявся сходами, підійшов до дверей вітальні й побачив, що вони відчинені.
– Констеблю, – сказав він, – виконуйте ваш обов’язок. Джеферс ступив у кімнату, слідом за ним – Гол, останнім – Воджерс.
У тьмяному світлі вони побачили безголову постать у рукавичках, що в одній руці тримала недоїдену скибку хліба, а в другій – шматок сиру.
– Це він, – посвідчив Гол.
– А то що за витівки? – пролунав роздратований голос із порожнечі над коміром постаті.
– Ви – надзвичайно дивний постоялець, сер, – сказав містер Джеферс. – Але з головою ви чи без голови, а я маю наказ арештувати вас, і обов’язок – це обов’язок.
– Не підходьте! – гукнув Незнайомець, хитнувшись назад.
Він кинув хліб і сир, а містер Гол ледве встиг прибрати зі столу ніж. Ліва рукавичка Незнайомця шугнула в обличчя містера Джеферса. За одну мить полісмен, увірвавши свої пояснення щодо наказу, схопив за кисть невидиму руку і стиснув невидиме горло. Його стусонуло ногою по гомілці так, що він аж крикнув, але руки не випустив. Гол пересунув по столу ніж до Воджерса, який був, так би мовити, воротарем нападників, і ступив назустріч Джеферсові і Незнайомцю, які, зчепившись, розхитуючись та спотикаючись, наближалися до нього.