Стілець, що стояв на дорозі, з гуркотом відлетів убік, і вони покотилися на підлогу.
– За ноги його, – крізь зуби промимрив Джеферс.
Містер Гол, узявшись виконати розпорядження, дістав добрячого штурхана під ребра і на якийсь час вибув із лав, а містер Воджерс, побачивши, що безголовий Незнайомець бере гору з ножем у руці, відступив до дверей, де зіткнувся з містером Гекстером та віддербріджським візником, які з’явилися на підмогу слузі закону й порядку. У ту ж таки мить з шифоньєра полетіли долі три чи чотири пляшки, наповнивши кімнату надзвичайно їдким запахом.
– Здаюся! – закричав Незнайомець, дарма що Джеферс був під ним, і через секунду стояв уже на ногах захеканий, безголовий і безрукий, бо тепер на ньому не було вже й правої рукавички. – Це ні до чого, – сказав він, неначе схлипнувши.
Найдивніша то була у світі річ – чути голос, який виходив з порожнечі, але мешканці Сассексу, може, найбільші мате- ріалісти на землі. Джеферс теж підвівся, видобув пару кайданків і... аж очі витріщив.
– Еге! – сказав Джеферс, ураз збагнувши незвичайність ситуації. – До дідька! Я бачу, що скоро й кайданки будуть не потрібні. Незнайомець провів рукою згори вниз по своєму піджаку, і всі ґудзики, що до них доторкався його порожній рукав, немов чудом якимось розстебнулися. Потім він буркнув щось собі в підборіддя і нахилився. Здавалося, він щось робить зі своїми шкарпетками та взуттям.
– Дозвольте, – раптом зауважив Гакстер, – та це ж зовсім не людина! Це просто порожня одежа! Ви ж можете подивитись усередину його коміра й костюма. Я міг би встромити руку...
Він простяг руку, здавалось, наткнувся на щось на півдо-розі і, гостро скрикнувши, відсмикнув її назад.
– Я просив би вас не тикати пальцями мені в очі! – мовив злостивим тоном голос із повітря. – Я ж тут увесь – з руками, ногами й рештою тіла, тільки Невидимець. Це дуже незручно, та нічого не вдієш. Невже ж це достатня причина, щоб кожен айпінзький йолоп тикав пальцями мені в обличчя?
Костюм, зовсім уже розстебнутий і повислий на невидимих підпорах, стояв тепер, випроставшись і взявшись у боки.
Тим часом у кімнату понаходили ще люди, і вона була повнісінька.
– Невидимець! – сказав Гакстер, незважаючи на сердитий тон Незнайомця. – Та де ж таке чувано?
– Воно, може, й дивно, але це – не злочин. Я не розумію, чого накинувся на мене полісмен...
– А! То вже річ зовсім інша, – сказав Джеферс. – Вас, безперечно, досить важко побачити при такому освітленні, але я отримав наказ і діяв згідно із законом. Арештовую я вас не за те, що ви невидимий, а через підозру в крадіжці. Сьогодні вночі тут в одному будинку вкрали гроші.
– Ну то й що?
– І деякі обставини вказують...
– Безглуздя! – крикнув Невидимець.
– Сподіваюся, що так, сер. Але я отримав наказ...
– Гаразд, – сказав незнайомець. – Я піду. Я піду з вами. Тільки без кайданків!
– Такий порядок, – пояснив Джеферс.
– Ніяких кайданків! – уперся незнайомець.
– Вибачте... – почав був Джеферс.
Раптом безголова постать присіла, і, перш ніж будь-хто зрозумів, що вона робить, під стіл полетіли туфлі, шкарпетки і штани. Тоді постать випросталась і скинула піджак.
– Стій! Стій! – крикнув Джеферс, раптом збагнувши, до чого йде. Він схопив жилетку, та запручалася, і, нарешті, з неї випорснула сорочка, а порожня жилетка залишилася в руках у Джеферса.
– Держіть його! – крикнув Джеферс. – Як тільки він роздягнеться...
– Держіть його! – зарепетували й інші і кинулись до білої сорочки, яка тріпотіла в повітрі, – єдине, що залишилось іще видиме на незнайомцеві.
Рукав сорочки вдало зацідив в обличчя Голу, і це припинило його рішучий наступ, а потім штовхнув його на старого Тусома, паламаря; за мить рукави підвелись угору і почали робити рухи, як людина, що скидає сорочку через голову. Джеферс вхопився за сорочку, але цим тільки допоміг скинути її. Він дістав з повітря доброго стусана в щелепу і зараз же своїм кийком з усієї сили люто вперіщив по маківці Тедді Генфрі.
– Обережно! – гукав кожен, замахуючись навмання і ні в що не влучаючи. – Держіть його! Замкніть двері! Не випускайте його! Я впіймав щось! Ось він!