— Ви просите подати вам рахунок, сер? — спитала вона.
— Чому мені не приносили снідати? Чому не приготували мені нічого їсти і не озивалися на мої дзвінки? Ви гадаєте, я можу жити не ївши?
— А чому не сплачено мій рахунок? — відповіла місіс Гол. — Ось що я хочу знати.
— Я три дні тому сказав вам, що чекаю переказу і…
— А я три дні тому сказала вам, що не хочу чекати ніякого переказу. Вам нічого нарікати, що дожидаєте трохи довго сніданку, коли я чекаю сплати мого рахунку аж п’ять днів, правда?
Незнайомий лайнувся — коротко, але цілком виразно.
— Ого-го! — розляглося в буфеті.
— І я буду дуже вдячна вам, сер, якщо ви свої лайки залишите для себе, сер, — сказала місіс Гол.
Незнайомий зараз більше ніж будь-коли скидався на розлюченого водолаза в скафандрі. Всі присутні відчували, що місіс Гол бере над ним гору. І його подальші слова ствердили це.
— Послухайте, моя мила… — почав Незнайомий.
— Я вам не “мила”! — огризнулась місіс Гол.
— Я ж казав вам, що не одержав ще переказу.
— Знаємо ми такі перекази! — сказала місіс Гол.
— Але все ж таки в кишені у мене…
— Три дні тому ви заявили мені, що у вас тільки й є, що на соверен срібла.
— А тепер я знайшов ще трохи.
— О! — скрикнув хтось у буфеті.
— Цікаво, де ви їх знайшли, — зауважила місіс Гол.
Це, здавалось, страшенно роздратувало Незнайомого.
Він тупнув ногою.
— Що ви хочете сказати? — спитав він.
— Те, що мені цікаво, де ви знайшли гроші, — відповіла місіс Гол. — І перше ніж я подам вам новий рахунок, або принесу снідати, або взагалі зроблю що-небудь для вас, ви мусите пояснити мені дещо, чого не розумію ні я, ні хто інший і що всі бажають зрозуміти. Я хочу знати, що зробили ви з моїм кріслом у вашій спальні, я хочу знати, як то сталося, що ваша кімната була порожня, і як опинились ви в ній знову? Хто спиняється в цьому будинку, той увіходить крізь двері; таке тут правило. А ви його порушили, і я хочу знати, яким способом ви ввійшли. Я ще хочу знати…
Незнайомий раптом підняв угору стиснені в кулаки свої руки в рукавичках, тупнув ногою і крикнув “годі!” з такою силою, що місіс Гол зараз же замовкла.
— Ви не розумієте, хто я такий або що таке я? — сказав він. — Гаразд. Я вам покажу. Далебі, покажу! Далебі, покажу!
Він приклав долоню собі до обличчя, а потім одвів руку. Середина його обличчя стала чорною порожнявою.
— Ось! — сказав Незнайомий.
Він ступив крок уперед і подав місіс Гол якусь річ, що її вона, вражена різкою зміною в його обличчі, механічно взяла в руки, але, глянувши на неї, верескнула, впустила долі і аж відсахнулась. Ніс — рожевий, блискучий ніс Незнайомців — покотився по підлозі, і звук пролунав такий, наче то порожній усередині картон.
Потім Незнайомий здійняв свої окуляри, і всі в буфеті остовпіли. Він скинув капелюха і шарпливим жестом зірвав з себе бакенбарди та бинти. Один момент вони не піддавались йому. Всі завмерли в жахливому передчутті. “О боже!” — скрикнув хтось. Бинти й бакенбарди полетіли на підлогу.
Дійсність була страшніша за всякі сподіванки. Опанована жахом місіс Гол стояла розкривши рота, а потім закричала й кинулась тікати з дому. Всі заворушились. Вони готові були побачити шрами, каліцтво, якісь відчутні страхіття… але нічого? Бинти й перука пролетіли через коридор у буфет, перелякавши присутніх. Падаючи одне на одного, всі бігли сходами униз. Людина, що стояла на порозі вітальні, вигукуючи якісь безладні пояснення та жестикулюючи, до самого коміра пальта була постаттю дужого чоловіка, а далі, вище… не мала нічого, нічого видимого!
Ті, що були подалі від будинку, почувши гамір та крики, глянули вздовж вулиці і побачили, як з “Карети й коней” прудко вибігають люди. Вони бачили, як упала місіс Гол, а містер Тедді перестрибнув через її тіло, щоб не спіткнутися, а потім почули страшні зойки Міллі, яка, вийшовши на гамір, наткнулась на безголову людину. Але ось крики нараз увірвалися.
І всі, хто був під той час нй вулиці — продавець солодощів, власник цілі для метання кокосових горіхів разом із своїм помічником, хазяїн гойдалки, хлоп’ята, тубільні денді, причепурені молодиці, поважні дядьки у блузах, циганки у фартушках, — кинулися бігти до заїзду, і незабаром перед домом місіс Гол зібралась юрба чоловік сорок. Людей все більшало, всі метушилися, галасували, розпитували й висловлювали різні здогади. Кожному неодмінно хотілося говорити, але ніхто нікого не слухав. Кілька душ підтримували місіс Гол, яку підняли з землі заледве при пам’яті. Над загальною колотнечею чулася розповідь одного найгорластішого самовидця.