Пожилець коротко засміявся і зараз же немов проковтнув свій сміх.
— Невже? — сказав він.
— Їй-бо, сер. І в цьому не було нічого смішного для тих, хто доглядав його, як я, сер; бо моя сестра мала досить клопоту з своїми малими. То забинтовуєш, то розбинтовуєш… Отож, насмілюся сказати, сер…
— Чи не дасте ви мені сірників? — несподівано перебив її Незнайомий. — Моя люлька погасла.
Місіс Гол ураз зупинилася. Отак перепинити її мову — це, звичайно, було нечемно з його боку. Вона здивовано глянула на Незнайомого, але згадала два соверени й пішла по сірники.
— Дякую! — уривчасто кинув він, коли місіс Гол принесла сірники, обернувся до неї спиною і знову став дивитись у вікно.
Очевидно, його нервували розмови про операції та бинтування. Вона так і не “насмілилась сказати”, що була думала, до того ж її розсердила зневажлива поведінка пожильця, і Міллі цього дня перепало.
Незнайомий до четвертої години перебував у своїй кімнаті і не подумав навіть перепросити за свою нечемність. Здебільшого там було зовсім тихо. Він, певно, сидів перед коминком, палив люльку, а то й дрімав у надвечоровій сутіні.
Однак, прислухавшись, раз чи два можна було б почути, як він перегрібав вугілля і хвилин з п’ять походжав по кімнаті. Здавалося, він розмовляв сам із собою. Потім він сів знову, і крісло під ним заскрипіло.
Розділ ІІ
ПЕРШІ ВРАЖЕННЯ МІСТЕРА ТЕДДІ ГЕНФРІ
О четвертій годині, коли досить споночіло і місіс Гол уже важилася піти до свого пожильця спитати, чи не хоче він чаю, у буфет увійшов Тедді Генфрі, годинникар.
— Ну й погода, місіс Гол, — сказав він, — Якраз для поганих чобіт!
Сніг надворі сипав усе густіший.
Місіс Гол потакнула, а тоді угледіла, що при майстрові його валізка з інструментами.
— Коли ви вже тут, містере Тедді, — сказала вона, — то я хотіла б, щоб ви глянули на годинника у вітальні. Він іде й вибиває години правильно, тільки годинна стрілка завжди стоїть на шостій.
Місіс Гол провела годинникаря до вітальні, постукала в двері й увійшла.
Відчиняючи двері, вона побачила, що пожилець її сидить у кріслі перед коминком і немовби дрімає, схиливши набік перев’язану голову. Кімнату освітлювали тільки червоні жаринки в коминку. Все видавалось їй рудуватим, тьмяним і неясним, надто ще тому, що місіс Гол щойно засвітила лампу в буфеті й очі її були ще засліплені тим світлом. На мить їй здалося, ніби в чоловіка, на якого вона дивилась, величезний, широко відкритий рот, неймовірно здоровезний рот на всю нижню частину обличчя. Це видиво — голова, вся в білому, потворні окуляри на очах і велетенська паща під ними — тривало один лише момент. Незнайомий прочнувся, випростався в кріслі й підніс руку. Місіс Гол широко розчинила двері, в кімнаті посвітлішало, і тепер вона побачила ясніше, що лице йому прикрите хусткою точнісінько так, як і раніше було прикрите серветкою. Місіс Гол вирішила, що то їй привиділося у сутінках.
— Чи дозволите, сер?.. Цей чоловік прийшов подивитись на годинника, — сказала вона, отямлюючись після хвилинного збентеження.
— Подивитись на годинника? — перепитав він напівсонним голосом і прикриваючи рот рукою. — Звичайно, — додав він, майже зовсім оговтавшись.
Місіс Гол вийшла по лампу, а Незнайомий устав і потягся. Принесено було світло, і містер Тедді Генфрі, увійшовши, опинився перед забинтованим Незнайомим. Він був, як сам казав, “ошелешений”.
— Добрий вечір, — привітався Незнайомий, дивлячись на нього “омарячими очима”, як розповідав потім вражений цими темними окулярами містер Генфрі.
— Сподіваюсь, я не перешкоджаю вам, — зауважив містер Генфрі.
— О ні, анітрохи, — відповів Незнайомий. — Хоч я думаю, — він обернувся до місіс Гол, — що ця кімната цілковито в моєму розпорядженні.
— Я гадала, сер, — почала була місіс Гол, — що ви хотіли б, щоб годинник…
— Звичайно, — перебив її Незнайомий, — але загалом я волів би, щоб мені дали спокій і не турбували.
Він повернувся спиною до коминка й заклав руки за спину.
— А коли годинника направлять, я попросив би принести чаю, — додав він. — Тільки не раніше, як направлять годинника.
Місіс Гол збиралась уже залишати кімнату, — цим разом і не намагаючись заходити в розмову, бо їй не хотілося, щоб її образили в присутності містера Генфрі, — коли пожилець спитав її, чи вжила вона заходів щодо його багажу на станції. Місіс Гол відповіла, що говорила про це з поштарем і той обіцяв приставити багаж завтра вранці.
— А раніше — ви певні, що не можна? — спитав Незнайомий.
Місіс Гол була певна і з підкресленою холодністю ствердила це.