Чоловік не забрав серветки, а й далі затулявся нею одягненою в коричневу рукавичку рукою, роздивляючись місіс Гол своїми непроникними блакитними окулярами.
— Капелюх залиште, — дуже чітко повторив він крізь білу тканину.
Після отриманого шоку нерви господині почали оживати. І вона знову поклала капелюх на стілець біля коминка.
— Я не знала, пане, — почала вона, — що… — і збентежено зупинилась.
— Дякую, — сухо відповів він, кинувши швидкий погляд на двері та знову перевівши очі на неї.
— Я негайно все висушу, пане, — сказала вона, виносячи з кімнати одяг. Виходячи, вона ще раз побіжно глянула на його білу забинтовану голову і блакитні окуляри; серветку він і досі тримав перед обличчям.
Зачинивши по собі двері, вона поїжилася, на обличчі неї було написано подив і збентеження.
— Я ніколи… — прошепотіла вона. — Ну годі!
До кухні вона пройшла досить спокійно і була надто замислена, аби запитати у Міллі, щó та наплутала на цей раз.
Відвідувач сидів і дослухався до її стихаючих кроків. Визирнувши у вікно, він відняв від обличчя серветку і повернувся до їжі. З’їв шматок, подивився підозріло у вікно, потім узяв іще шматок, підвівся з серветкою в руці, перетнув кімнату й потягнув жалюзі донизу, щоб затемнити нижню частину вікна. Від цього в кімнаті запали сутінки. Покінчивши з цим, він зі спокійним серцем повернувся до столу і свого обіду.
— То й бідолаха потрапив у аварію, чи пережив операцію абощо, — бурмотіла місіс Гол. — Як мене схвилювали оті всі пов’язки!
Вона підклала вугілля в піч, відчинила раму для сушіння білизни і розстелила на ній пальто мандрівника.
— А окуляри! Якось дивно він дивився, не як звичайна людина, а ніби крізь водолазну маску!.. — вона повісила на вішак шарф. — І весь час тримав оту хустку біля рота. Навіть розмовляв крізь неї!.. Можливо, рот у нього також ушкоджений…
Раптом вона обернулась, ніби щось пригадавши.
— Боже! — вигукнула вона, відхилившись від теми. — Міллі! Невже ти ще не приготувала картоплю?
Коли місіс Гол пішла прибрати зі столу, то остаточно утвердилась у думці, що рот незнайомця понівечений чи спотворений у результаті нещасного випадку, якого, на її думку, він зазнав, оскільки гість тримав розкурену люльку, та за весь час, поки вона була в кімнаті, не опустив шовкового шарфу, обмотаного навколо нижньої частини обличчя, щоб прикласти до губ мундштук. І це не через забудькуватість, тому що місіс Гол бачила, як він позирав на тліючий тютюн. Сівши у кутку спиною до вікна, незнайомець, пообідавши і зігрівшись, нарешті заговорив не так агресивно і стисло, ніж досі. Полум’я, відбиваючись від його великих окулярів, надавало їм червонуватого відтінку і живості, якої до цього їм бракувало.
— Я залишив невеликий багаж, — сказав гість, — на станції Бремблгерст…
І запитав, чи не міг би хтось доправити його сюди. Вислухавши пояснення господині, він, виявляючи вдячність, уклонився своєю перев’язаною головою досить увічливо.
— Завтра? — перепитав він. — Швидшої доставки немає?
І дуже засмутився, коли вона відповіла:
— Ні.
— Ви точно в цьому впевнені? Можливо, знайшлась би якась людина, що з’їздила б на станцію з візком?
Місіс Гол охоче відповідала на його запитання, сподіваючись розвинути бодай подобу бесіди.
— За містом дорога крута, пане, — пояснила вона на його запитання про багаж, а потім, хапаючись за можливість, сказала: — Якось, понад рік тому, там перекинувся екіпаж. Загинули джентльмен з кучером. Нещасні випадки трапляються вмить, авжеж, пане?
Але втримати увагу відвідувача було не так легко.
— Так, трапляються, — промовив він крізь шарф, спокійно дивлячись на неї своїми непроникними окулярами.
— А потім потрібно чимало часу, щоб усе знову стало на свої місця, чи не так?.. Якось син моєї сестри, Том, порізав руку косою, спіткнувшись об неї у полі, і чесне слово, пане, три місяці він ходив із перев’язаною рукою. В це важко повірити. Після цього я жахаюся самого вигляду коси.