Містер Генфрі збирався вибачитись і відсмикнути руку, але ці слова заспокоїли його. Незнайомець відвернувся од коминка і заклав руки за спину.
— Коли годинник буде полагоджений, я б хотів трохи чаю. Але не раніше, — сказав він.
Місіс Гол саме збиралася вийти з кімнати, цього разу вона не хотіла заводити розмов, оскільки не бажала, щоб її знову різко обірвали, та ще й перед містером Генфрі, — коли її гість запитав, чи домовилась вона про доставку його багажу зі станції Бремблгерст. Вона відповіла, що поштар уже про це знає і завтра посильний привезе речі.
— Ви впевнені, що раніше ніяк не вийде? — перепитав він.
— Упевнена, — з відвертою байдужістю відповіла місіс Гол.
— Здається, потрібно було одразу пояснити, хто я такий, але я був занадто стомлений і сильно змерз, — додав він. — Я дослідник.
— Та невже, — сказала вражена місіс Гол.
— І мої інструменти і пристрої — саме в багажі.
— О так, це справді дуже важливі речі, — мовила місіс Гол.
— Тому, гадаю, зрозуміло, чому я так цим стурбований.
— Певна річ, пане.
— Причиною мого приїзду в Айпінг, — вів далі він із притиском, — було… бажання самотності. Я не хочу, щоб мене турбували, коли я працюю. І крім цього, нещасний випадок…
— Я так і подумала, — сказала місіс Гол упівголоса.
— …вимагає певної ізольованості. Мої очі… вони дуже слабкі… іноді так болять, що це змушує мене годинами сидіти в темряві. Я замикаю двері. Інколи… час від часу. Не завжди, певна річ. У такі хвилини навіть незначне порушення спокою, прихід незнайомця стають джерелом нестерпного роздратування для мене… Сподіваюсь, ви правильно зрозумієте мене.
— Звісно, пане, — сказала місіс Гол. — І якщо я насмілюся запитати…
— Ось і все, що я хотів сказати, — спокійно мовив незнайомець. Місіс Гол приберегла своє запитання і співчуття до кращої нагоди.
Коли місіс Гол вийшла з кімнати, він залишився стояти перед коминком, спостерігаючи, як містер Генфрі лагодить годинник. Містер Генфрі не тільки зняв стрілки з годинника і циферблат, а й вилучив механізм; він намагався працювати якомога тихіше і скромніше. Він працював біля лампи, і з-під зеленкуватого абажура лилося яскраве світло на його руки, а також на годинник і на механізм, залишаючи в тіні решту кімнати. Коли він підводив очі, перед очима в нього плавали кольорові плями. Містер Генфрі сам по собі був дуже допитливою особою, саме тому він відсунув від себе годинниковий механізм (цілком недоречний учинок) з метою затриматися довше і, можливо, поринути в бесіду з незнайомцем. Але незнайомець стояв мовчазний і нерухомий. Він був настільки безмовний, що це почало діяти Генфрі на нерви. Він почувався самотнім у кімнаті, й коли підвів очі, все здалось йому сірим і невиразним в імлі зеленуватих плям, що плавали перед ним, — особливо ота забинтована голова, що задивилася на годинникаря блакитним склом замість очей. Від цього Генфрі стало настільки моторошно, що якусь мить двоє чоловіків тупо витріщались один на одного. Потім Генфрі знову опустив очі. Як ніяково! Хтось інший, можливо, щось і сказав би. Чи не зауважити б йому, що погода занадто холодна як на цю пору року?..
Він підвів очі, ніби підбираючи ціль для вступного пострілу.
— Погода… — розпочав він.
— Чому ви не закінчуєте і не йдете? — запитав незнайомець. Видно було, що він ледве стримує гнів. — Усе, що вам потрібно було зробити, — це закріпити годинникову стрілку на своїй осі. А ви тут теревените!
— Так, пане… ще хвилину. Я не помітив… — і містер Генфрі закінчив і подався геть.
Він вийшов надзвичайно роздратований. «Чорт забирай! — вилаявся про себе містер Генфрі, ледве дибаючи по талому снігу. — Іноді ж потрібно лагодити годинник. Ви тільки погляньте, не може людина на нього й подивитися?.. Просто жах!»
А потім додав: «Очевидячки, ні. Такий весь забинтований і завинутий, ніби його розшукує поліція».
На розі Глісону він побачив Гола, котрий нещодавно одружився з господинею готелю «Карета і коні», де зупинився незнайомець. Зараз він їхав у Айпінг, звідки возив людей на станцію Сидербридж, отож Тедді зустрів його саме на зворотній дорозі. Судячи з його їзди, Гол, вочевидь, на деякий час зупинявся в Сидербриджі. Проїжджаючи мимо, він гукнув:
— Привіт, Тедді!
— Знаєш, у тебе вдома чудернацький гість, — сказав Тедді.
Гол дружелюбно зупинився.
— Щось сталося? — запитав він.
— У «Кареті й конях» дуже дивний клієнт зупинився, — мовив Тедді. — Хай Бог милує!