Вдень він рідко виходив з дому, зате в сутінки міг непомітно вийти, закутавшись у своє пальто, незважаючи на те, холодно було надворі чи тепло. Він обирав найвідлюдніші стежки або доріжки, затемнені деревами чи оточені насипом. Його великі окуляри і страшне перев’язане обличчя під крисами капелюха стали неприємною несподіванкою для одного чи двох робітників, що вночі повертались додому. І Тедді Генфрі, що одного вечора вивалювався з шинку «Червоний мундир» о пів на десяту, ганебно злякався схожої на голий череп голови незнайомця (він гуляв із капелюхом у руці), яку побачив у світлі несподівано відчинених дверей готелю. Якщо з настанням ночі гість натрапляв на очі дітям, то їм потім снилася нечисть, і було незрозуміло, хто кому не подобався більше, однак, понад усякий сумнів, з обох боків була палка неприязнь.
Особа з такою дивовижною зовнішністю і поведінкою не могла не стати предметом постійних обговорень у такому містечку, як Айпінг. Загальна думка стосовно роду занять незнайомця не була однозначною. Місіс Гол була досить чутливою до цієї теми. Коли її щось запитували, вона дуже обережно відповідала, що її постоялець — «дослідник-експериментатор», несміливо вимовляючи ці слова по складах, ніби боячись затнутися. Коли її запитували, що експериментального у його дослідженнях, вона зверхньо відповідала, що освічені люди самі знають, а далі просто пояснювала, що він «досліджує речі». Вона також казала, що з її відвідувачем стався нещасний випадок, котрий тимчасово знебарвив його обличчя й руки, а через емоційну вдачу він болісно сприймає людську цікавість.
Але існувала й інша думка, котра значною мірою розважала для жителів: нібито прибулець — кримінальний злочинець, що намагається втекти від правосуддя, а постійно кутається він, щоб сховатися від ока поліції. Це була ідея містера Тедді Генфрі. Проте бодай одного значущого злочину у другій половині лютого не траплялося. Ця ідея була детально розроблена в уяві містера Гулда, тимчасового вчителя у місцевій школі, й полягала вона в тому, що незнайомець — ніхто як перебраний анархіст, що готує вибухові речовини, і Гулд твердо вирішив узятись до детективної діяльності, певна річ, наскільки це дозволить час. Загалом це проявлялось у тому, що при кожній зустрічі з незнайомцем він дуже пильно на нього дивився, або ж розпитував про нього людей, які ніколи того чоловіка в очі не бачили. Однак Гулду нічого не вдалося з’ясувати.
Прибічником іншого погляду був містер Фіренсайд, котрий погоджувався з ідеєю про рябого коня або щось таке.
Що ж до Сайласа Дургана, наприклад, то чули, як він нібито заявляв: «Якби незнайомець вирішив показувати себе на ярмарках, він би миттєво розбагатів». І, як аматор-богослов, він порівнював незнайомця з людиною з одним талантом[1]. Крім того, існувала інша точка зору, прихильники якої вважали незнайомця нешкідливим божевільним. Цей погляд мав чимало прибічників, оскільки багато що пояснював.
Окрім прибічників цих головних поглядів, були й такі мешканці містечка, які вагались або не мали певності. Жителі графства Суссекс майже не забобонні, і тільки після подій, що трапились на початку квітня, в містечку вперше пошепки заговорили про надприродні сили. Однак навіть у той час про це йшлося тільки серед жінок.
Загалом, хай що жителі Айпінга думали про приїжджого, всі зійшлись в одному: його недолюблювали. Його дратівливість, яку могли б зрозуміти мешканці великого міста, що займаються розумовою працею, була занадто дивною для населення спокійного Суссексу. Несамовита жестикуляція заскочувала людей зненацька; а прогулянки в сутінках, під час яких незнайомець стрімголов нісся безшумними вулицями! А як він нелюдяно обривав будь-які спроби порозмовляти з ним… А його бажання постійно перебувати в напівтемряві, що змушувало його зачиняти двері, опускати жалюзі, гасити свічки й лампи… Хто б зміг таке витримати? Коли він проходив вулицею, люди обминали його, а за його спиною юні жартівники піднімали коміри, насували на очі капелюхи і нервово крокували йому вслід, імітуючи його таємничу манеру. В той час була популярною пісня під назвою «Бабай». Міс Стетчел заспівала її на шкільному концерті (щоб допомогти закупити лампи для церкви), і після цього щоразу, як мешканці містечка збиралися разом і з’являвся незнайомець, вони насвистували цю мелодію. А дітлахи, які гуляли пізно ввечері, боязко кричали йому вслід: «Бабай!» — і щодуху втікали.