— Добре, — відповідає Дамон. — Справа ось яка: для них ми єдина надія. Скрімм сильний, це так, але якщо ми вдаримо одночасно з усіх боків, не думаю, що він зможе затримати кожного. Якщо кого застукають, тим гірше для нього, ясно? Перший, кому вдасться звільнити цих малят, хай біжить до поліцейської дільниці та все розповість. На рахунок «три»: один… два…
Дамон коливається. Ця справа не схожа на решту: тепер небезпека реальна. Якщо когось із його людей зловлять, їм дістанеться ще більше, ніж тим дітям, а відповідати доведеться йому. Але назад дороги немає. Скрімм зовсім не дурний і вже майже напевно знає про їхню присутність тут. Знає, хто вони такі, а значить, йому недовго з’ясувати, хто де живе. Їх візьмуть удома, усіх по черзі… Ні, відступати пізно.
— Три! — шепоче нарешті.
Він іще не може припустити, що це коротке слово змінить все їхнє подальше життя.
Грета, Марк, Кен, Девлін і Сьюзан, кожен зі свого боку, стрибають до будинку Ангуса Скрімма.
Вони розуміють, що в когось із них може не вийти, але йдуть на ризик: на карті доля трьох дітей, замкнутих у підвалі.
Грета дістається мети першою. Відкидає з лиця довге пасмо чорного волосся і зазирає у вікно. Нічого, воно навіть не зачинене. «Мабуть, ти впевнений в собі, Скрімме? — думає вона. — Із цієї ночі не будеш таким довірливим!» І швидко пірнає в темне приміщення.
Марк прямує до чорного ходу. Бейсбольна біта, яку він стискає в руках, додає упевненості. Пробує повернути ручку і… двері відчиняються!
— Дуже легко, — дивується він. — Скрімм або ідіот, або вже чекає на нас…
Переступає через поріг, тихо крокує в темряві, й раптом йому спадає на думку, що, можливо, Ангусу просто нічого боятися? Кілька злодіїв, що наважилися з’явитися в тутешніх місцях, закінчили вельми погано, хтось навіть збожеволів. Та й Дамон твердить, що Скрімм і поліцію контролює.
Але про загін підлітків Ангус, напевно, не здогадується…
Кен іще здалеку помічає на рівні землі продовгувате віконце, залишене для вентиляції підземних приміщень. Якраз саме там можуть бути замкнені діти. Вікно зачинене, але Кен швидко знаходить камінець і загортає його в куртку. Ідеально приглушить удар. Несподіваний шерех у нього за спиною… Дамон, це тільки Дамон. Видно, і йому прийшла та ж ідея — тим краще. Незабаром і ці двоє потрапляють досередини.
Девлін сумнівається: він бачив, що решті було неважко потрапити в будинок. Це дивно. А раптом пастка? Звідти не чути ні звуку, його друзі можуть бути вже спіймані, і з ним буде те саме. Чи не краще почекати одну-дві хвилини? Дати своїм час на пошуки дітей, а якщо їм щось загрожуватиме, прийти на допомогу. Так, ліпше залишитися й почекати. Це гарний план. І більш безпечний.
Сьюзан помічає: Девлін залишився позаду. В якусь мить дівчинці схотілося підійти й запитати, що з ним, але вона передумала. Якщо навіть і злякався, їй краще не лишатися зовні — так швидше можна попастися. Підкрадається до відчиненого вікна з другого боку будинку. Скрімм залишив усе розчахнутим… Це погана ознака… Невже й дітей устиг убити? Ні, не треба думати про це. Необхідно зосередитися. І вгамувати це прокляте тремтіння в колінах!
Грета навпомацки пробирається по кімнаті, освітленій голубуватим сяйвом повного місяця, острівцями блідого світла й калюжами чорнильної пітьми. На якийсь момент сердиться на Дамона за його наказ не брати із собою навіть запальнички, але незабаром чує поскрипування з коридору та розуміє, що друг був правий: у такій темряві ніщо не видасть її присутності. Якщо залишатися зовсім нерухомою…
— Гей, хто тут?
Голос Скрімма? Людина, що ходить на двох ногах, так не скаже. Таким зловісним знущальним тоном. Серце Грети б’ється як божевільне, а кроки в коридорі наближаються. Можна було б повернутися до вікна, але вже надто пізно: їй доведеться піти вперед до дверей, що ведуть у коридор. Без коливань!
— Іди, голубонько, іди до дядька Ангуса. Я тобі нічого не зроблю…
Грета у відчаї озирається. Може, покликати на допомогу? Але тоді зловлять і друзів. Її рука тягнеться до складаного ножа, який дав Дамон, — один їй і один Сьюзан. «Краще, коли вони будуть у дівчат, — сказав він тоді. — Це додасть їм упевненості».
Раптом вона відчуває, що там, у глибині приміщення, є інші двері. Бере себе в руки та прямує туди.