Рондель
Вони пішли від нас, крилаті кораблі,
Вони пішли від нас в далеке море Сходу,
Так само промені вогнем фарбують воду
І хвиля горнеться до чорної землі.
Також пливуть хмарки, як і колись пливли,
І на зрадливий мент міняють срібну вроду…
Вони пішли від нас, крилаті кораблі,
Вони пішли від нас в далеке море Сходу.
Так знову ми сами… Самотні, як були…
Хай стрінуть на шляху і бурю, і негоду, —
Ніщо не зупинить їх радісного льоту!
Вперед же, світла і надії кораблі!
Вони пішли від нас, крилаті кораблі.
«Коли умирали, то бачили очи рушниць…»
Коли умирали, то бачили очи рушниць,
Мов черепа мертві очи…
А потім лежали… лежали в траві горілиць,
І вітер рвав струни холодної ночі…
Коли вони вмерли – нечутно і тихо пройшли,
Невинні молитви шептали поблідлі вуста,
А ранкове сонце осяяло купу землі,
І чорную тінь Вартового – німого хреста…
А поруч сміялись волошки в траві на межі,
І ранок справляв своє буйнеє свято…
Розп’ятий! Ти бачиш? Ти чуєш? Прийди! Поможи!
Розп’ятий!
На коні вороному
Він проїхав повз мене на коні вороному…
Гинув вечір нечутний в обіймах зелених,
В буйних травах губилася стежка додому…
На коні вороному повз мене…
На коні вороному… повз мене…
Без думок до плетня притулилась грудями…
Під стальовим копитом шляхи не курились.
Спали верби приспані сутінків піснями…
Без думок до плетня прихилилась…
Коло обрію вежі не знали спочинку…
Чи то сонце в очах запалило пожежу?
Чи то бог молодий, чи просто людина?
Коло обрію мури і вежі…
Він проїхав і зник на коні вороному…
В росах трави заплакані буйно-зелені…
Сонна стежка покликала тихо додому…
На коні вороному… повз мене…
Купальські трави
Я не забуду, як ви співали,
Зелені трави в Купайлин день!
Було повітря у день Купайли
Все золотеє від їх пісень…
Що ви робили цієї ночі?
Куди дивились, що ви – такі?
Яке це диво відбили очи,
Такі прекрасні, такі палкі?..
Я за рікою вже нас стрічало
Привітом місто у злоті бань…
Повстаньте, люди, у день Купайли!
Прокинься, місто, в піснях повстань!
Пам’яті Єсеніна
«До свиданья, друг мой, до свиданья»
Написав: – До побачення, друже! —
Це останній вихід зі сцени…
І ось в газетах, в калюжах
Загриміли: Сергій Єсенін!
Хтось напевне матиме спокій,
Піде в завтра, в позавтра і далі…
Це і все. Скандаліст синьоокий
Свій останній скандал одскандалив…
Не в московських вулицях хитрих,
Як гадав, умерти судилось,
По яких ходив у циліндрі,
Щоб овес в нім носити кобилам…
Не в шинку знайомім і буйнім,
Де було так бездумно жити,
– Де з бандитами – питво отруйне,
Де повіям – поезій квіти.
Ні, покликало інше місце,
Щоб зірвати останнє з губ цих, —
П’яниць і кокаїністів,
Божевільних і самозгубців…
І слова, божевільні від крови,
…Тільки кров’ю рука напише:
«В цьому світі вмирати не ново,
Але й жити теж не новіше…»
І твоє рязанське колосся
У кривавій одбилось калюжі…
Синьоокий, злотоволосий,
Прощавай… До побачення, друже!
«Дні летять, як зграя журавлів…»
Дні летять, як зграя журавлів,
Гострим кутом дивляться вперед…
Бур’янами п’ють вуста землі
Запашних дощів прозорий мед.