— Ви теж працювали на авіазаводі? — перебила його Джинні.
— Господи, так. Роками, роками, роками… Будь ласка, не говорімо про це.
— У вас також хворе серце?
— Що ви, Господь із вами. Постукайте по дереву, — і він двічі стукнув по ручці крісла. — Я здоровий, наче…
Тут у кімнату ввійшла Селена, і Джинні миттю підхопилася і пішла їй назустріч. Селена перевдяглася: тепер на ній були не шорти, а сукня — зазвичай це б роздратувало Джинні.
— Вибач, що примусила сидіти тут на самоті — нещиро промовила Селена, — але мені довелося чекати, поки мама прокинеться… Привіт, Еріку.
— Привіт-привіт!
— Та мені ці гроші непотрібні, — раптом заявила Джинні — тихесенько, так, щоб її чула лише подруга.
— Як це?
— Я тут подумала… Тобто ти ж приносиш м’ячики, ну і все таке… постійно. Я зовсім забула.
— Але ж ти казала, що оскільки я за них не плачу, то…
— Проведи мене до дверей, — попросила її Джинні й пішла вперед, навіть не попрощавшись із Еріком.
— Але ти ж начебто збиралася сьогодні в кіно, і тобі потрібні гроші ти ж сама казала! — нагадала їй Селена, коли вони вийшли у передпокій.
— Я занадто втомилась, — відповіла їй Джинні нахилилась і взяла свої тенісні атрибути. — Слухай. Я подзвоню тобі після обіду. Ти ввечері не зайнята? Може, заскочу до тебе.
Селена витріщилася на неї та змогла відповісти лише: «Гаразд».
Джинні відчинила вхідні двері й пішла до ліфта. Натиснула кнопку.
— Я познайомилась із твоїм братом, — зізналася вона.
— Справді? Він дивак, егеж?
— А чим він узагалі займається? — підкреслено невимушено спитала вона. — Працює чи що?
— Щойно звільнився. Тато хоче, щоб він повернувся до коледжу, але він не хоче.
— Чому?
— Не знаю. Каже, занадто старий для цього, і все таке.
— А скільки йому?
— Не знаю… двадцять чотири.
Відчинилися двері ліфта.
— Я тобі подзвоню! — пообіцяла Джинні.
Полишивши будинок, вона пішла на захід, до Лексинґгон-авеню, щоб сісти на автобус. Пройшовши Третю авеню, вона сунула руку в кишеню, збираючись дістати гроші і наштовхнулася на половину сандвіча. Витягла його і вже майже опустила руку, щоб викинути його просто на вулиці але чомусь поклала назад до кишені За кілька років до цього в неї пішло три дні на те, щоб позбутися пасхального курчати, якого вона знайшла на тирсі в кошику для непотрібних паперів — мертвим.