Бідне моє серце, скільки шаленої праці мусило воно виконати за ті останні дні! Врешті прийшов той жданий вечір. Я навмисне взяла місце на балконі, щоб могти краще згори бачити Вас, але я не могла пізнати Вас. Стільки однакових голів (а з перспективи тільки голови бачила), що я не могла ніяк вгадати, котрий саме Ви.
На перерві зійшла я надолину. Ви ходили поміж своїми знайомими і вітались з ними. Я мусила мати дуже задивлену міну, коли Ви самі приступили до нічим не примітного дівчати (коло мене були ще дві мої товаришки) і, подаючи нам усім руку за чергою, сказали:
— Якби так тому двадцять літ так дівчата дивились на мене, то я розумів би... але тепер, бігме, не розумію...
Ви пожартували з нами й покинули нас. Вас розхапували Ваші друзі й знайомі, й Ви переходили від одного гурта людей до другого... А я все ще держала лівою рукою свою праву руку й все ще не могла ясно довести до своєї свідомості, що це Ви... подали були мені руку. Так добре пам'ятаю, що в той вечір я поводилась з своєю правою рукою, як хора: нікому не дозволяла діткнутись її.
Другу половину ночі після концерту ми провели на балачці про Вас. Забагато було вражень, щоб могти заснути. Над ранком рішили ми ось що: закупити п'ять рож і піти до Вас з квітами й прохати підписатись нам на своїх книжках. Така гарна була ця думка. Ми поодягались рано в найкраще, що в нас було, й перш за все пішли до «Народної гостиниці» поспитати за Вами. Нам сказали тут, що Вас забрав звідти Ваш друг п. Терлецький. Трохи розшуків, і ми мали вже адресу нової Вашої квартири. Ще тільки квіти... Ми розігнались до найкращої крамниці з квітами в цілім Львові і... в той час ми пізнали одне: ми не будемо вже Вас вітати. За п'ять рож загадано від нас десять злотих, а це було перед самим першим... а ми були тільки... студентки... а напередодні скоштились на концерт... Ми знали відразу: ніхто нам перед першим не позичить тої суми, а йти до Вас без рож — чи посміли б?
Десять літ пройшло з тієї пори. Ви святкуєте своє шістдесятліття, а ми розбрелись по світі. Сьогодні ми могли б уже Вам навіть перед першим купити п'ять рож. Але... сьогодні Вас нема серед нас.
Тому в той день, коли з усіх закутин нашої землі приходитимуть до Вас привітальні телеграми й листи, прийміть і цей лист, дорогий Поете, і хай він Вам нагадає п'ять культивованих, багрових рож, які були призначені для Вас.
Ваша Ірина Вільде
ПРИМІТКИ
До цього видання увійшли ранні твори Ірини Вільде – видатного майстра української прози, лауреата Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка. Перший розділ містить новели та оповідання. Ті з них, які перевидавались у радянський час, зазнавши авторської редакції, подаються за виданням: Вільде Ірина. Троянди і терня: Повісті та оповідання. – К.: Держлітвидав УРСР, 1961. Це, зокрема, «Поема життя», «Щастя», «Ти», «Маленька господиня великого дому», «Одного весняного вечора», «Не можу», «Дух часу», «Піаніст», «Врятований», «24 години», «Жереб», «Крадіж», «Моїй Буковині», «Рожі», а також перші оповідання Ірини Вільде радянського часу – «Роман жениться» і «Товаришка Маня». Інші твори розділу подаються за першодруками в журналах «Жіноча доля», «Світ молоді» та збірці новел «Химерне серце». Перший друкований твір Ірини Вільде – оповідання «Марічка» передруковано з перемиської газети «Український голос» від 14 листопада 1926 р. У другому і третьому розділах представлені вибірково твори ранньої публіцистики та літературної критики Ірини Вільде. З них більшість – це передруки з першопублікацій у журналах «Жіноча доля» і «Світ молоді». Лише стаття «Слово нагородженої авторки» публікувалась у радянський час в обох п'ятитомниках письменниці. Стаття «Через місток пам'яті» друкується за машинописом, що зберігається у Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника АН УРСР. Перша публікація цієї статті з'явилась у газеті «Прапор перемоги» (Заставнівський район Чернівецької області) від 9 вересня 1989 р. Листи Ірини Вільде до М. Яцківа передруковані з авторської публікації в газеті «Літературна Україна» від 5 травня 1967 р., листи до Б. І. Антонича – з публікацій Г. В. Дем'яна в газеті «Молодий буковинець» (Чернівецька область) від 12 березня 1989 р. Тексти друкуються за сучасним українським правописом; лексичні, фразеологічні й синтаксичні особливості мови письменниці збережені. До маловживаних слів даються пояснення. Короткі примітки до імен і назв, що зустрічаються у виданні, наводимо в алфавітній послідовності.
Антонич Богдан Ігор (1909 – 1937) – український поет.
Гнатишак Микола (1902 – поч.40-х рр.) – український літературознавець.
Гриневичева Катря Василівна (1875 – 1947) – українська письменниця.
Дем'ян Григорій Васильович (н. 1929) – український історик, етнограф, краєзнавець.