– Може бути що завгодно.
– Можливо, він лише виробник зрошувальних систем. Генеральний директор великої корпорації.
– У такому випадку, гадаю, ця подорож мала б трохи інший вигляд. Наш хлопець поїхав би на виставку товарів деінде. Можливо, там за коктейлем він зустрів би великого начальника. Тридцятисекундна зустріч, а може, навіть менше. Під час якої він намагався б потиснути руку начальникові. Я просто абсолютно певен у цьому!
– Я непокоюся через Ківера.
– Вам і слід непокоїтися, мабуть. Але тільки трохи. Наскільки все це може бути погано? З усією повагою, ми говоримо про приватного детектива, який приймає готівку або нечисті чеки від певної особи. Яка може бути або адекватною, або не дуже. Цитую ваші ж слова. І цей хлопець у першу чергу звернувся би до копів. Починаючи з Білого дому, і вниз ієрархічною драбиною. Але очевидно, ані в Білому домі, ані в поліції цим не зацікавилися. Тож наскільки все може бути погано?
– Ви вважаєте, що копи завжди сприймають усе правильно?
– Думаю, у них є певна межа, які справи не можна ігнорувати. Якби хтось їх повідомив, що знайшов склад, повний вибухонебезпечного добрива, думаю, вони хоча б прийшли оглянути це місце. А якби він сказав, що елеватори пов’язані з його кореневими каналами, мабуть, вони б на це не зважали.
– Але річ у тому, що спочатку справа виглядала для нього інакше, а потім усе змінилося. Ось чому він і покликав мене на підмогу. Можливо, тепер справа перетнула межу.
– У такому випадку Ківер міг би просто зателефонувати до «911», як і всі інші. Або напряму подзвонити у ФБР. Упевнений, номер йому досі відомий.
– То що ж нам тепер робити?
– Зараз ми повернемося до мотелю. Мені потрібен номер на ніч, щоб я міг від усього відпочити.
Одноокий портьє знову чергував на рецепції. Ченґ узяла ключ до двісті чотирнадцятого номера, як і раніше, і зупинилася. Ричер знову розпочав неприємні перемовини. Шістдесят баксів, сорок, тридцять, двадцять п’ять, але в жодному разі не сто шостий номер. Ричер не міг собі дозволити вкотре поступитися цьому чоловікові. Він отримав сто тринадцятий номер, що розташовувався посередині протилежного крила будівлі, на першому поверсі, подалі від металевих сходів, і лише через один номер від кімнати, що знаходилася під номером Ченґ.
Він запитав:
– У якому номері зупинився містер Ківер?
Портьє перепитав:
– Хто?
– Ківер. Здоровань із Оклахома-Ситі. Заїхав сюди два або три дні тому. Приїхав потягом. Без авто. Можливо, заплатив за тиждень наперед.
– Мені не дозволено розповсюджувати таку інформацію. Це захист персональних даних. Для наших гостей. Упевнений, що ви мене зрозумієте. Гадаю, ви б хотіли такого ж ставлення до себе.
– Звісно, – відповів Ричер. – Це досить логічно.
Він узяв свій ключ і вийшов разом із Ченґ. Тоді він сказав до неї:
– Зрозумійте мене правильно, я хотів би увійти до вашого номера.
9
Вони почали підійматися металевими сходами з правого боку «підкови» й опинилися перед номером Ченґ, двісті чотирнадцятим, який розташувався поруч із останнім номером у ряду, двісті п’ятнадцятим. Ченґ витягла свій ключ, і вони увійшли всередину. Кімната нічим не відрізнялася від будь-якої іншої кімнати, проте Ричер одразу зрозумів, що тут живе жінка. У номері було охайно та приємно пахло. Збоку стояла маленька валіза на колесах, усередині якої лежали акуратно складені речі.
Ричер запитав:
– Які записи носив із собою Ківер?
– Хороше запитання, – відповіла Ченґ. – Зазвичай ми носимо із собою ноутбуки та смартфони. Тож усі наші записи вводяться через клавіатуру. Що може видатися марудною працею, проте рано чи пізно це все одно потрібно робити. Але сенс усієї цієї роботи під прикриттям полягає в тому, щоб не вести жодних записів, то навіщо тоді щось друкувати? У нього були якісь записи, зроблені від руки, скоріше за все.
– Де?
– Мабуть, у кишені.
– Або в його номері. Залежить від їхньої кількості. Нам слід це перевірити.
– Ми ж не знаємо, де його номер. І в нас немає ключа. І нам ніхто його не дасть, бо в цих «Чотирьох сезонах»[6], вочевидь, серйозний захист особистих даних.
– Я думаю, це або двісті дванадцятий, або двісті тринадцятий, або двісті п’ятнадцятий.
– Чому це?
– Думаю, Ківер замовив для вас номер завчасно, правда ж? Він, мабуть, зупинився біля столу рецепції та сказав адміністратору, що приїде його колега. А тому ж, звісно, могло здатися, що між вами існує якийсь зв’язок, і він вирішив поселити вас у сусідніх номерах. Вас поселили у двісті чотирнадцятому, бо Ківер уже жив на той час у двісті тринадцятому чи двісті п’ятнадцятому, а може, й у двісті дванадцятому.